Ростистав Самбук - Бронзовий чорт

Першим до кабінету зайшов Іполитов, за ним Краусс. Зупинилися на порозі – Іполитов, як. і розраховував Скорцені, явно знітився. Одразу впізнав штурмбанфюрера, просто не міг не впізнати – портрети цього чоловіка з розсіченою від підборіддя до вуха в студентських баталіях лівою щокою друкувалися в усіх газетах, і, мабуть, тільки немовлята не знали, хто такий штурмбанфюрер СС Отто Скорцені.

Скорцені зобразив на обличчі посмішку. Збентеженість Іполитова сподобалась йому – махнув рукою Крауссу, щоб залишив їх на самоті, і той негайно зник з кабінету. І тіні невдоволення не побачив Скорцені на його обличчі, хоч Краусс також мав чин штурмбанфюрера СС. Однак що таке чин, лише майорський за армійською градацією, але сам фюрер після операції по визволенню Муссоліні сказав йому: «Я ніколи не забуду вашої послуги», і генерали СС вважають за честь потиснути йому руку.

Скорцені постояв ще трохи на шкурі, потім ступив м'яко й вкрадливо вбік, що було несподіваним для людини його габаритів, і мовив лагідно:

– Що ж ви стоїте? Проходьте, будь ласка, влаштовуйтесь, – вказав на крісло перед журнальним столиком, – мені цікаво буде поговорити з вами.

– А для мене це велика честь! – Іполитов нарешті усвідомив, що язик знову слухається його, навіть усміхнувся, але пройшов до запропонованого крісла якимсь дерев'яним кроком, мало не так, як ходять рядові перед генералами: притиснувши руки до тулуба й карбуючи крок.

Скорцені опустився в крісло навпроти. Витягнув свої довгі ноги, і одразу, хоч він не подав ніякого знаку, до кабінету зайшла дівчина в чорному мундирі з підносом, на якому стояла пляшка коньяку, кавник і дві чашечки. В кабінеті запахло кавою, догідливість дівчини, аромат кави й французький коньяк високої марки одразу поліпшили Іполитову настрій, надали попередньої впевненості, й він уже спокійно подивився на Скорцені.

Штурмбанфюрер справив на нього враження: енергійне обличчя, і шрам зовсім не спотворює його. Широкі брови, прямий ніс і зморшкувате чоло. Очі дивляться допитливо.

Скорцені підняв чарку з коньяком, хитро позирнув на Іполитова.

– Не тушуйтеся, – мовив заспокійливо, – сміливіше, бо вам, можливо, доведеться потрапляти в різні халепи, і потрібні твердий розум, рішучий характер, щоб з честю виплутатися з них. Прозіт!

Іполитов підняв свою чарку на рівень очей, крізь скло й прозору рідину риси обличчя Скорцені розпливлися і якось пом'якшали, тепер Іполитов був упевнений, що цей високопоставлений фашистський діяч справді симпатизує йому, хвиля вдячності накотилася на нього, і він ковтнув коньяку, віддано дивлячись на штурмбанфюрера.

– Я врахую ваші зауваження, – відповів коротко.

– Звичайно. – Скорцені поблажливо нахилив голову. Ще б пак, спробував би цей тип, якого вони витягнули з бруду не погодитися з ним! – Я для того й покликав вас, щоб подивитися, чи справді ви такий, яким розписують мої помічники. – Він ломився просто крізь хащі, без усіляких дипломатичних хитромудрощів, як ведмідь, котрого всі бояться.

Іполитов зробив спробу підвестися, але Скорцені махнув рукою, і він знову влаштувався в фотелі. Цього разу влаштувався зручніше, навіть витягнув ноги, бо збагнув, що грізний штурмбанфюрер не такий уже й страшніш, – іноді надто хороброю людину робить відсутність інтелекту й здібності реально оцінювати свої вчинки. І ще Іполитов зрозумів, що мусить в усьому погоджуватись із штурмбанфюрером, які б дурниці той не верз. Бо Скорцені вже звик до плазування оточуючих, а ця хвороба невиліковна.

А Скорцені спостерігав цього росіянина, першого, котрого запросили в цей кабінет, допустили до зручного крісла і з яким він навіть п'є коньяк. Але Скорцені не відчував і найменшого роздратування, бо від цієї людини надто багато залежало, можливо, доля не тільки його, а й багатьох людей рейху – справді козирна карта, і коли вдало піти з неї…

– Я вивчив вашу біографію, гер Іполитов, і вона подобається мені, – сказав.

Іполитов ледь поворушився в кріслі. Іронізує чи серйозно? Адже ж штурмбанфюрер не може не знати про його карне минуле, а злодійство карається і в третьому рейху.

Видно, Скорцені прочитав сум'яття на обличчі Іполитова, бо уточнив:

– Мені подобається, що ви весь час були в опозиції до більшовиків. Не має значення, в чому це виявлялося, – головне, що боролися з режимом різними методами, аж до крайніх.

Іполитов полегшено зітхнув. А Скорцені не такий уже й прямолінійний, принаймні для того, щоб назвати звичайну крадіжку крайніми методами, треба мати кебету в голові.