– Дуже! – вихопилося в Кальтенбруннера щиро, і Гітлер засміявся голосно й весело, якось по-хлопчачому потягнувся і заперечив, правда, не дуже впевнено:
– А мені не дуже.
– Ну що ви, мій фюрере, я б із задоволенням повісив вашу картину в своїй вітальні. – От і видалася нагода й потішити самолюбство фюрера, й недвозначно попросити в нього картину.
– Вона ще не закінчена.
– Але ж колись буде…
– Сподіваюсь. Я надішлю її вам, Ернесте, якщо справді колись закінчу.
– Кращого подарунку в мене ніколи не буде.
– Я вірю вам, Ернесте. – Нараз Гітлер хитро посміхнувся, перевів погляд на акварель, довго вдивлявся у неї, (нарешті знову зиркнув на обергрупенфюрера й додав:
– Я вірю вам тому, що ви абсолютно не розумієтесь на живопису.
Кальтенбруннер зробив заперечувальщш жест: своїм самоприниженням фюрер ставив його в незручне становище, зрештою, це не було схоже на Гітлера: отже, після цього злощасного вибуху він ще не знайшов душевного спокою.
Гітлер узяв пензель, щось підправив на картині, кинув його, підвівся і поклав Кальтенбруннерові руку на плече.
– Давайте трохи походимо, Ернесте, – запропонував, – бо я засидівся, а лікарі рекомендують прогулянки.
Фюрер відпустив Кальтенбруннера й рушив алеєю, тягнучи ліву ногу, – шкандибав, заклавши руки за спину, й, здається, зовсім забув про шефа імперської безпеки. Але це тільки видавалося, бо нараз зупинився і втупився в обергрупенфюрера цікавими очима.
– Доповідайте, Ернесте, – наказав. – Виявили нових учасників змови?
– Звичайно, мій фюрере.
– Хто?
– Дрібнота, не варта вашої уваги.
– У цій справі нема дрібниць.
– Я знаю, і в перші ж дні ми взяли всіх головних учасників заколоту.
– Боже мій: Штауффенберг! – вигукнув Гітлер. – Герой війни, якому я вірив, як самому собі! – Раптом обличчя його перекосилося і набрало якогось кислого вигляду. – Єдине, чого не можу пробачити, що його розстріляно…
– Штауффенберг не потрапив до наших рук. Його розстріляли армійські офіцери.
– Щоб замести сліди. – Мій фюрере, ви, як завжди, маєте рацію.
– Ви б підвісили цього одноокого полковника на гак за ребро, – зловтішно потер руки Ви витягай б з нього всі їхні таємниці. – Нараз зірвався на фальцет: – Потім ви підчепили б його на.той же гак за горло, як звичайного барана. Він конав би довго і в муках, а так на встиг навіть усвідомити своєї смерті!
– Зате інші добре усвідомили її! – упевнено заперечив Кальтенбруннер.
– Я ціную це, Ернесте, і ніколи не забуду вашої відданості.
У таких випадках належало виструнчитися і урочисто вигукнути «хайль», але Кальтенбруннер відповів просто:
– Дякую, мій фюрере,
– Як Канаріс?
– Так, як ви й хотіли, мій фюрере. Камера – голий бетон, без ліжка й нар, хліб і вода. Я наказав допитати його, – посміхнувся, і куточки губ в нього опустилися, – перша категорія допиту, тільки квіточки, мій фюрере.
– Він мусить жити! – Гітлер зупинився і втупився в Кальтенбруннера холодними очима. – Він мусить жити, поки я сам не подивлюсь на нього, вам ясно, Ернесте? Поки я сам не побачу жах на обличчі цієї брудної свині – це ж він винен у наших поразках, клятий шпигун і зрадник, я ніколи не прощу йому, я хочу бачити, як він повільно вмиратиме й проситиме пощади, але ніколи не дочекається, ніколи! – Гітлер вимовив усе це єдиним духом – стояв, не зводячи очей з Кальтенбруннера.
Обергрупенфюрерові на мить зробилося лячно, немов це він опинився на місці Канаріса, мороз пройняв шкіру, Кальтенбруннер стенув плечима, відвів очі й ствердив:
– Ніколи!
– Але ж ви не для того прилетіли з Берліна, щоб розповісти мені про самопочуття Канаріса, – нараз посміхнувся Гітлер. – Я слухаю вас, Ернесте, уважно слухаю, бо розмова з вами завжди дає мені задоволення. Незважаючи на ті рідкісні випадки, коли у вас неприємні звістки.
– Цього разу неприємностей нема.
– Отже, у вас з'явилася якась ідея, Ернесте? – одразу пожвавішав Гітлер.
– Так. – Кальтенбруннер визнав за краще не казати, що ідея, власне, належить не йому, а виникла в нікому не відомого гауптштурмфюрера з «Цепеліну».
Гауптіптурмфюрер одержить своє: черговий чин і хрест, хіба йому мало? Можливо, колись його ім'я стане відоме самому фюрерові, все можливе на цьому світі, але всьому свій час, а поки що, у важкі для рейху дні, фюрер мусить знати, що Головне управління імперської безпеки не спить і що він може беззастережно покластися на керівництво РСХА.
Гітлер зупинився. Стояв, заклавши правицю за спину, перекочуючись з носків на п'яти, й зацікавлено дивився на Кальтенбруннера.
Читать дальше