Ростистав Самбук - Бронзовий чорт

Блондинка в светрі одразу впала в око Іполитову – таке собі грайливе бісеня, від якого можна чекати всяких несподіванок.

– Ельза, – представив пишногруду дівчину Краусс. Та присіла маніжно, зовсім як дівчинка, за манерами якої суворо стежить добропорядна мати, – груди в неї випнулися, і ліфчик з трудом утримав їх. Подала штурмбанфюрерові руку, однак той безцеремонно обійняв її і поплескав по сідниці. – І Ніна, – вказав Краусс на другу дівчину, – сподіваюсь, вона сподобається вам, Петер. Ваша землячка.

Штурмбанфю'рер уперше назвав Іполитова по імені, либонь, це свідчило про те, що нарешті остаточно прийняв його у своє коло, – Іполитов вдячно зиркнув на Краусса й відповів недбало, але дивився пильно: як зреагує?

– Це дуже приємно, Гюнтере. Чудовий подарунок.

Штурмбанфюрер подивився на нього уважно, насмішкуватий вогник блиснув у сірих очах, а може, це тільки видалося Іполитову, бо Краусс жартівливо підштовхнув його до Ніни й заявив категорично:

– Вона сьогодні у вашому розпорядженні. Певно, що до цього не могло бути двох думок, однак дівчина все ж подивилася на Краусса осудливо й подала Іполитову руку, мов старшокласниця. Рука в неї була вузька й на перший погляд м'яка, але Ніна відповіла на рукостискання твердо й зазирнула Іполитову у вічі гостро й запитливо, однак одразу ж притулилася до нього – Іполитов відчув доторк її твердих грудей і навіть забув, що вони з Крауссом зранку нічого не їли. Але штурмбанфюрер додержувався зовсім іншої точки зору, твердо знав, що годину втісі, а роботі час і що від нього ніщо й нікуди не втече, з задоволенням утягнув у себе кухонні запахи й попрямував до кімнати, посеред якої уже стояв накритий стіл. Іполитов одразу, лише зиркнувши на нього, збагнув, що тут їх годуватимуть краще, ніж у найфешенебельніших ресторанах, – жорсткість карткової системи відбивалася навіть на відомстві Кальтенбруннера, а тут стояло блюдо з шинкою, чудовою копченою ковбасою, сардини й шпроти, не кажучи вже про салат та інші дрібниці.

І пляшки. Пляшки з розкішними наліпками. Переважно з Франції – коньяк, вина й шампанське. Справжнє французьке шампанське, яке Іполитову вдалося попробувати лише раз, – Краусс, добре підпивши в якомусь ресторані, забув про економію й замовив пляшку із срібною голівкою.

Дівчата заклопоталися біля столу, Ельза побігла по щось і на кухню, а Краусс рішуче відсунув стілець, кивнувши на протилежний бік столу Іполитову, того не треба було просити, вони наклали собі салату, ковбаси й шинки, штурмбанфюрер налив усім по келиху коньяку – випили без довгих тостів і накинулися на їжу, наче справді повернулися з голодного краю.

Потім, поважчавши трохи від коньяку й смачної їжі, вони перейшли до вина. Особливо сподобалося Іполитову червоне бургундське, він налив Ніні повний фужер і зажадав, щоб вона випила з ним на брудершафт. Гадав, що дівчина комизитиметься, але Ніна лише обтерла яскраво-червоні губи паперовою серветкою й з готовністю підставила їх Іполитову. Потім знову обтерла їх і мовила якось недбало:

– Хіба в цьому справа? Називай мене як хочеш, ти одразу впав мені в око, Петер. Оце найважливіше… – Вона притулилася знову до нього, це сподобалося Іполитову, й він попросив:

– Нехай я буду для тебе Петром. Який я Петер?

– Е-е… – насварилася Ніна тонким пальцем. – Якщо вже сам Краусс назвав тебе Петером…

– Добре, – погодився Іполитов, – і все це пусте, головне, що я познайомився з тобою. – Подумав, що, може, даремно викликав Ліду Сулову, зовсім даремно, бо Ніна не гірша, певно, вродливіша й стрункіша за Ліду, – правда, Сулова гарно стріляє і ніколи не нітиться, якщо їх закинуть разом, кращої помічниці не знайти…

Зрештою, хто цих жінок розуміє і як у них розібратися?…

Іполитов вирішив не зазирати далеко вперед: сьогодні йому доля і Краусс послали Ніну – чудово, хто відмовиться від такої дівчини, останній бовдур, і він поставив платівку з танго й запропонував потанцювати.

Ніна пішла охоче й танцювала добре, вся віддавалася танцеві, слухалася партнера, відчувала кожен його рух і бажання, наче вже належала йому, очі в неї блищали й над верхньою губою виступили краплинки поту.

Краусс вимкнув горішнє світло, тепер кімнату освітлював самий торшер – Ніна обійняла Іполитова за шию обома руками, і він уже не бачив нічого: як Краусс потихеньку розстібає ґудзики на Ельзиній кофтині, як підштовхує дівчину до сусідньої кімнати…

Вони залишилися з Ніною одні, нарешті Іполитов помітив це, він підвів дівчину до широкої тахти, і вона опустилася на неї втомлено, немов раптом смертельно захотілося спати. Іполитов сів поруч, Ніна одразу обійняла його, він потягнувся до неї, і дівчина поцілувала його затяжним і неймовірно смачним поцілунком. Іполитов пошукав руками, та, не знайшовши ґудзиків, подумав, що Ельзиііа кофтина все ж має переваги над Ніниним светром, видно, дівчина також зрозуміла це, бо прошепотіла: