Олексій Волков - Емісар

— Яка тобі різниця тепер… — простогнав розвідник. — …Марк допомагав мені розробляти тебе ще коли ти був у Штатах. Для нього ти був можливим «справжнім» другого рівня, який міг мати доступ до сироватки. Тому він увесь час був поруч з тобою, просто ти цього не відчував. А для мене… Для мене ти якраз і став отим міфічним Емісаром — адже умови отримання мільярдів у банку було складено від початку гри акурат під твої ознаки. Мені лише залишалося дбати потім, аби ти нікуди не подівся. Ти ж був для мене усім — і «дурилкою» для своїх, і ключем до мільярдів. І… і навіть наступним «досконалим солдатом» — у перспективі… Після отримання грошей.

— Отже, поляк з ножами для косарки — це ваша витівка?

— Звісно. Поставивши «маячок», ми мали гарантію, що ти нікуди не подінешся.

— І я також увесь цей час носив на собі знищувальний пристрій?!

— Так. Якщо б ти потрапив до росіян, у мене не залишилося б вибору.

Оце вже дійсно чорна мітка… Я подивився на Інгу. Її обличчя також тепер уже не могло приховати емоцій.

А старий, якого наче прорвало, з останніх сил намагався виплюснути інформацію, з якою, напевно, вважав — важко житиметься на тім світі. І нам ставали відомі нові й нові жахливі речі. Наприклад, щоб гарантувати таємницю трьох близнюків, служби, у яких працював Огарьов, пішли на ліквідацію восьми людей, так чи інакше причетних до цього. Що мій молодший брат, який живе в Україні, одразу після моєї загибелі мав бути відданий цеерушникам у такому вигляді, який не дозволяв би встановити наявність у нього нормального «лівого» серця — лише як генетичний матеріал, ідентичний моєму, аби американці мали над чим поламати голову.

А коли він замовк, я почув слабкий, але достатньо крижаний і холодний голос Інги:

— А для чого вам потрібна була я? Можливо, ви зважите і на мій інтерес?

Огарьов зробив зусилля і повернув голову до неї.

— На вас я також покладав великі надії. Для Марка ви мали бути «справжньою» другого рівня. А для американців… Дивно, що ця ідея так пізно спала мені на думку… Скільки я ламав голову над тим, де взяти для них генетичний матеріал, адже близнюки наші давно «скінчилися»… Найкраще було б імітувати запуск нами нової «лінії», тобто серії людей, створених з нового матеріалу. А для цього потрібно мати як мінімум двох близнюків, з яких хоча б у одного декстракардія. І це вже давало можливість протримати нашу легенду хоча б деякий час. Звісно, рано чи пізно вони б усе розкрили, але….

Обличчя Інги зблідло і тепер вона, не відриваючись, дивилася на мене.

— Кажи! — вигукнув я. — Не мовчи! Що ти хочеш сказати?

— Моя сестра… — вона важко проковтнула. — Моя сестра Рита… Півтора року тому вона… загинула у Тайланді.

— І що? — я вже не звертав уваги на старого. — І що?

— Авіакатастрофа. Літак упав на нафтопереробний завод. Ходили чутки, що це був теракт…

— І що?!

— Ми були близнючками…

Моя голова автоматично повернулася до нього.

— Усе правильно, — промовив Огарьов. — Ніхто вже зараз не доведе, яке серце було у вашої сестри — знищено усю медичну документацію на неї у вашій країні, просто ви про це не знали. А от обличчя, як дві краплі води схоже на ваше, залишилося в комп’ютерних архівах авіакомпаній, тому доступне для фахівців ЦРУ. Більше того, у Пентагоні не раз його роздивлялися, як і зображення інших загиблих, відпрацьовуючи можливі версії катастрофи літака, яка потягла за собою стільки наслідків. От тільки обличчя вашої сестри Маргарита поки що для них не означає нічого. Поки що. І не означатиме, доки ви живі. А от коли знайдуть ваше тіло з правим серцем, тим паче, поруч із тілом Марка, зображення вашої сестри-близнючки, як дві краплі води схоже на ваше, набуде для них зовсім іншого значення! І у них з’явиться нова, гадаю остаточна версія на рахунок того, хто здійснив теракт у Тайланді. До речі, не нафтопереробний завод був метою теракту, так співпало. У тому ж літаку була особа, загибель якої у той момент була настільки вигідною нашій розвідці, що автоматично створювала необхідність застосування одного з «яничарів».

— Кого-кого? Яничарів?!

— Увесь мій проект, — тихо і майже по складах промовив Огарьов, — мав таку назву — «Яничари». Вона не фігурувала навіть у наших секретних документах. Тому для Пентагону радянський проект створення клонів «досконалих солдатів» за допомогою генної інженерії мав зовсім іншу назву, ту, яка писалася у нас під грифом «секретно». Для нас же назва «Яничари» означала спецпідготовку агентів з метою дезінформації ворога, і знали це слово лише четверо людей в усьому Союзі, я вже казав хто саме. Тому й зрадила мене витримка, коли почув його від тебе. Кожного розвідника колись чекає провал. От і там, у банку, коли нерви були на межі, мені здалося, що це мій провал. Що мене-таки «виловили» на Марка і… на тебе. Саме тоді, коли ти вимовив цю фразу, це слово, я вирішив, що ти агент, якому відомо дуже багато, який зумів перемогти мене, але «проколовся», бовкнувши передчасно необережне слово. А «проколовся» я сам… Втрутилася доля. Знайшлася ще одна сторона, для якої слово «яничари» має третій смисл і… неабияке значення…