Олексій Волков - Емісар

Я дуже хвилювався, аби прозорливий старий не запідозрив чогось, зустрівшись зі мною поглядом. Тепер він сам допоміг мені, промовивши слово, від якого на моєму обличчі більше не відбивалися тіні флоїдів.

Післязавтра!

— Хвилюватися не потрібно, — зауважив Стенлі. — Завтра ми відбуваємо звідси, ти пройдеш експертизу в одній з клінік, указаних у банківській угоді. Післязавтра, маючи на руках необхідний медичний висновок, звернемося до одного з філіалів банку і проведемо необхідні операції.

— А далі?

— Далі ти вільний.

— Як вільний? Ви хочете сказати, що вийшовши з банку, зможу іти на усі чотири? А як же та мафія, від якої ми ховаємося, дотримуючись хтозна-якої конспірації? А як бути з тим, що я став свідком розбірок між вашими агентами і викраденням чогось, не знаю чого? Ви отримуєте гроші і залишаєте мене їм — хто швидше хапне?

— Не треба так багато слів, — підняв руку Стенлі. — Ти усе зрозумієш згодом.

— Це ви так кажете, зараз, — я підвівся і заходив по кімнаті. — А як насправді — хтозна.

— Ти сам візьмеш участь в операціях і все бачитимеш. На твоєму рахунку, тобто на рахунку, який належить Емісару, не залишиться жодного цента. І вони одразу це побачать, адже за рахунком стежать.

— А чому б їм не прибрати нас до рук просто там, на місці? Або при вході до банківського офісу.

— Тому що філії банку розкидані по всій країні, їх по декілька у кожному місті. У росіян немає стільки агентів, щоби перекрити усі. Американці при бажанні могли б, але не знають тебе в обличчя, як і мене, до речі. Готівки, як ти сам розумієш, на руки ми не отримуватимемо, тож операція пройде швидко. Кілька хвилин — і рахунок Емісара порожній. На цьому твої неприємності скінчаться. Що ж до схову… Усі мої агенти, які бачили тебе, мертві. Ну так же ж? А той, хто втік… Хмм… — керівник мій посміхнувся самими кінчиками губ. — Коли він розбереться з вмістом, то засяде у якійсь дірі тихо, наче щур, і власної тіні боятиметься.

— Гладко виходить, — пробурмотів я. — А чому б американцям не взяти нас просто біля столу, де підписуватиметься угода? Нахабно заламати руки і вивести, не давши зробити цього, а у своїх підвалах потім уже розбиратися.

— Це передбачено, — заперечливо похитав головою Стенлі. — Я найняв два десятки журналістів з найвпливовіших видань. Світових видань! Вони увійдуть разом з нами і зніматимуть усе, вестимуть репортаж. Прямий репортаж. Самим же процесом безпосередньо керуватиме відома адвокатська контора. Не той випадок. Не виплатиться їм такий вестерн. До того ж, у мене є що віддати цій газетній братії, таке, що дійсно їм не виплатиться.

— А Інга? — запитав я, відчуваючи, що розмова поступово набирає ділового характеру.

— Буде тобі Інга. Доки вона не увійде до банку і не сяде поруч з тобою, ти не підписуватимеш документів.

— Я не підписуватиму, присягаюся, — промовив я, дивлячись йому в очі. — Я кохаю цю жінку і заради неї піду на все. І повірте, з легкою душею нароблю дурниць, які вилізуть боком і вам, якщо не буде по-моєму.

— Все?

— Вам-то який зиск? — запитав я наостанок. — Ви як потім вийдете, володіючи цим чорним капіталом? Скажіть, однаково ж бачитиму, куди переводяться гроші.

— Бачитимеш, — погодився Стенлі. — От тоді й дізнаєшся. Ти забув, що до післязавтра у тебе ще є шанси потрапити під дію… негуманних методів.

— Якщо не слухатимуся вас, — не приховуючи жовчі, закінчив я його фразу.

— І навіть якщо слухатимешся, — похмуро відпарирував старий. — Їдьмо. Про всяк випадок заночуємо в іншому готелі.

Я мовчки спостерігав за зборами того, хто, втративши таємницю цивілізації землян, яку так ретельно оберігав, збирався йти післязавтра за грошима Емісара. І нехай мені не дожити до Міжгалактичної комісії, якщо я хоч щось у цьому розумів.

Післязавтра розв’язка. І я відчував себе не готовим зустріти її обличчям уперед.

Те, що процес дійсно перейшов до незворотної фази, я зрозумів у клініці Центрального шпиталю штату Колорадо. Тут уже чатувала юрба журналістів. На нас упритул дивилися камери. Багато хто з них вів для своїх телекомпаній одразу прямий ефір. Ми були у центрі уваги. Представники адвокатської контори фіксували кожний наш крок. Як зміг організувати усе це Стенлі, я не знав, адже не знав найголовнішого — ким він був, і розумів лише одне — ця акція є його офіційним виходом на поверхню. Легалізацією. Тільки такий сенс мала армія журналістів — завадити його знищенню тими, кого ця легалізація не влаштовувала. І якщо його задум вдасться, невдовзі я також знатиму все.