Олексій Волков - Емісар

Татари скочили на ноги одночасно, хапаючись за зброю, і відважний сотник — на щастя правиця була неушкодженою — кинувся одразу на трьох. Напад був дуже стрімкий, і вони на якусь мить розгубились, але одразу насіли на урвиголову удвох, в той час, коли третій вкладав у лук стрілу.

Тубілай дістався до шаблі не одразу, оскільки татарин з ножем у грудях все-таки вихопив її і навіть спробував дістати ворога. Та яничар-ага ухилився і перехопив цей удар, у якому вже не було ані спритності, ані сили і, видерши клинок з рук буджака, кинувся у сутичку. Він насів на ближчого ворога так рішуче, що третій, який вже націлився стрілою у сотника, розвернувся до нього, та досвідчений воїн одразу ж прикрився супротивником, з яким бився на шаблях. І тут раптом татарин, який рубався з Тубілаєм, озирнувшись, щось закричав по-своєму і впав грудьми до землі, залишивши яничар-агу перед вістрям стріли.

Андруш побачив це у мить, коли зносив голову своєму буджаку, адже досі не мав можливості дивитися навсебіч. А яничар застиг перед обличчям смерті, проти якої зараз був безсилий. І татарська шабля у козацькій руці зробила диво: ще не вдарилася землі бусурманська голова, як кривий клинок летів, перекидаючись у повітрі і б’ючи по руках татарина та натягнутому луку. Стріла полетіла убік. І майже одночасно шабля Тубілая застромилася у землю, пройшовши крізь тіло хитрого ворога, що розлігся перед ним. А далі Андруш побачив, що турок, витягаючи шаблю з буджака, кидається не на того, що залишився. Він кидався на сотника з криком, який наче й не означав бажання уразити свого несподіваного побратима.

Підкова зрозумів усе надто пізно. І розвертаючись, уже отримував удар списом просто у живіт — дарма намагався схопити вістря руками, не пускаючи у тіло. Ех, була б шабля!

А той, хто з останніх сил простромив наскрізь козацького сотника, вже сам ледве дихав і тримався тільки за отой спис. У грудях татарина і далі стирчав ніж яничара. Одним ударом Тубілай обрубав обидві його руки разом зі списом і лише після цього звільнений Підкова упав на коліна. Ще три удари знадобилися улюбленцю султана, щоб вибити шаблю і вразити останнього буджака.

Фуру майже не гойдало. Звуку взагалі не було чути. «Упаковка» виглядала більш ніж солідною — ніколи у найспотвореніших думках не міг би уявити, що доведеться подорожувати так. Грубі та м’які гумові прокладки на надійних дверях — це одразу кинулося в очі, коли нас запихали сюди. Герметичність повна. І одразу ж щілиноподібні отвори під верхом і, напевно, активна вентиляція, щоб не задихнулися. Щоб я згорів, якщо з такою «пошаною» не возять важливих шпигунів на кшталт Джеймса Бонда. І раптом артист з погорілого театру…

Інга сиділа навпроти з кам’яним обличчям. Ще якийсь час після того, як ми рушили, вона оглядалася, наче шукала шпарину, а потім вдарила ліктем у гладку пластмасову стіну. А потім ще.

— Безглуздо, — сказав я. — Нас однаково ніхто не почує.

— Це я так… З розпачу.

Між нами було якихось півкроку відстані, вона подивилася на мене. Проте слідів справжнього розпачу у її погляді я не побачив. Зосередженість… Її очі, здавалося, тицялись у різні місця контейнера, зондуючи гладкі стіни, і шукали можливість видертися назовні.

— Розпач — це у мене, — не згодився я. — А ти ж залізна леді…

— Дякую, — скривилась Інга. — Твої компліменти стають дедалі витонченішими. Що я маю — заплакати?

Сліз у її інтонаціях також не чулося, проте завжди присутній сарказм давно зник. Вона говорила те, що думала. Інга із зусиллям скинула оті чорні пінетки і випростала змучені ноги. Тоді я «обійняв» їх своїми і потяг до себе, схрещуючи свої під ними. В результаті її роззуті ноги вже не торкалися холодної підлоги, а вмостилися на моїх.

— Дякую, — промовила вона.

— Звертай увагу не на слова, а на вчинки, — порадив я.

— Вчинки… Хто знає, яких тепер вчинків від нас зажадають. А я тоді так і не повірила тобі до кінця…

Я не мав що відповісти.

Мовчки їхалося краще. Це була не та ситуація, коли розмова допомагає скоротити час. Важкі неспокійні думки… Звісно, коли вони обсіли, може зарадити тепле слово близької людини, але… Інга не була здатна на це, хай навіть у нас щось там склалося. Про що вона думає зараз? Повністю сховалася у себе і, здавалося, проробляє можливі варіанти виходу з ситуації. Прагматична жінка, її спосіб життя — дія. Напевно, думає, з ким зі своїх впливових друзів могла б зв’язатися, якби випала така нагода. А що, як ця жінка не настільки залізна? І тоді, можливо, такого слова потребує вона сама.