Остап Вишня - Вишневі усмішки. Заборонені твори (збірник)

– Кінь, що й казати, добрий! Тільки ж чого ото по йому «гречка» пішла? Говорять, що то кров порчена, як гречкою посипало…

– Та яка там кров?.. Сіра була кобила, а «ділопрозводитель» гречаний… От і гречка… Сірий він, у матір пішов, а це тепер од батька гречка почала витикатися… Од «ділопрозводителя»… О!

– Купили, Петровичу, кобильчину?

– Та купив…

– Скільки віддали?

– Оддав свою рижу, одинадцять додачі, півкварти й п’ять пудів пшениці майбутнього врожаю…

…Скільки коштує кобильчина, – скажіть ви?!

……………………………….

– По-о-бережись! По-о-бережись!

– Н-о-о-о! Н-о-о-о!

– Е, ей! Е, ей!

…Бігають коні, бігають цигани, метушаться циганчата, гавкають під циганськими возами собаки, ляскають батоги, іржуть лошата, хрюкають жеребці!

……………………………….

Ярмарок!

…Сонце пече!

Так пече, ніби воно з квасошниками «в долі»…

Просто просвердлює тебе промінням і наливає в груди, в живіт, у голову тії спеки скаженої…

І дуєш квас, і лізеш під воза, і біжиш до Псла, зриваєш із себе одежину, плигаєш у воду і вовтузишся разом з кіньми, з коровами, з волами…

А від Псла і до Псла тягнуть на налигачах, ведуть на поводах:

– Купать! Напувать!

І зморена, і галасом прибита товарина з охотою бреде в воду, стає, дудлить воду й обмахується од мух мокрим хвостом… І од хвоста того бризки по Пслу, мов од попівського кропила…

А над Пслом, на майдані, торг іде…

Власне, більше галасу, як торгу…

Бо:

– Ну як із волами?

– Тихувато. Купця немає… Так самі між собою ото перекидаємося… Якби збоку грошва – діло б пішло…

– А коні?

– Та й коні ж… Що ж коні?.. Цигани ото та баришники каліччю менжують, а хазяї он повиводили – так ніхто не вкусить. Грошей у дядька обмаль, якраз оце перед урожаєм – де ти тих грошей набереш…

– Нема «сурйозного» купця. Надержує на осінь… На зиму спродуватимуться – тоді дешевше й гарбатиме…

……………………………….

Риба йде… Мануфактура потроху… Начиння різне хазяйське… Дріб’язок… Вовна йде. Смушки рвуть із рук. Кури хапають із кошиків… Яйця… Прядиво…

Тут і галасу менше, а діла більше…

……………………………….

Уже сонячне проміння навскоси трохи…

Притихає навкруги…

Попід возами, попід гарбами сидять купки, підобідують…

Летять угору пробки з руської гіркої.

Стоять пляшки, ганчіркою позатикувані: то власного виробу…

Це могорич.

– Будьмо!

– Будьмо!

– Хай же ваша гніда прудко бігає та лошата справно водить!

– Хай!

І булькає з пляшки в рот біленька й розливається по жилах, і червоніє людина, соловіють у неї очі, і голосніше вона балакає, й мотає швидше руками…

Напідпитку…

……………………………….

Он уже посунули й додому.

Запрягаються коні, запрягаються воли…

Додому…

Потяглася строката гадюка од Псла на степи…

……………………………….

Оживає «тічок»…

Це там, де коні… Одв’язуються коні від возів і виводяться на шлях між возами…

Тічок…

– Ей, мінці, налітай!

– Кому булану?

– Хто сірого візьме?

– Бережись!

– Н-н-о! Н-н-о-о!

– Бережись!

– Кажи! Ка-ж-жи!

Лясь! Лясь! Лясь!

– По-о-о-бережись!

Остання агонія…

Ще година – й затихає ярмарок…

Тічок… порожній… Баришники, кому додому ближче, запрягають коні…

Кому далеко – ладнаються ночувати.

Бо завтра ж ярмарок!

Складають товари крамарі. Вечоріє…

Біля циганських шатрів поблискують огнища: варять вечерю…

Не чуть сліпців…

І тільки орган на каруселі благає Ваньку:

Затих орган…

Вечір…

А потім уже ніч… Темна ніч, чорна ніч, тьмяна ніч…

Такої ночі циганські шатра – лірика, а цигани – поезія… Такої ночі циганська журна пісня, ота пісня, що її біля Пишного шатра чорноока Галя співає, – отака пісня:

А-а-а-а! А-а-а-а!

А-а-а-а!

Тягуча, як степ, пісня, – так і така пісня за вільну здається… І слухаєш пісні тої журно-тягучої, і забуваєш, що Галі чорноокій їсти до смерті хочеться і що її батько, Яшка, п’яний біля шатра Галину маму б’є…

Отака та ніч…

Чорна ніч… Чарівна ніч…

……………………………….

Може, то ніч, може, то зорі, а може, то… порожній шлунок зірвав Ваньку, молодого цигана, з-під воза і…

– Галю! Веселішої!

І тоді рвонулося з молодих грудей швидке: