Остап Вишня - Вишневі усмішки. Заборонені твори (збірник)

– Ка-а-а-жи! Та ка-а-а-жи ж!

– Що ти на зуби дивишся? Ти на неї подивись! Ти дивись, що вона їсть? Хмиз! Тре… Як каменем, тре…

– Та…

– Та що ти такаєш? Що ти такаєш? Та щоб мене пранці їли, як вона щось у мене, крім соломи, їсть… А ти такаєш! Ти подивись на неї… Ти дивись, як іде! Іде як?! Ти на п’ятки дивись! Усі чотири п’ятки показує… Отуди дивись, а не в зуби ти дивишся…

– Та й худа ж яка!

– Слова нєт, коняка морена. А ти думав, їй мед? А якби тебе двадцять верстов прогнав та на солому потім поставив – ти б підстрибував?!

– Та…

– Та ти її на шматки рубай! Клади п’ятдесят пудів – і не здригнеться! А ти в зуби? Ну?!

– Та скільки ж ти хочеш?

Дядько держить на поводі свою білу. Вона підібрала задню ногу, одвісила нижню губу й дрімає…

– Даси тридцять!

Це, значить, коняку і тридцять карбованців додачі… Міняються…

– Візьми «токмо»…

«Токмо» – міньба так на так…

– Що ти мені «токмо»?! Ти дивись, що ти держиш… Старця держить, і «токмо»…

«Старець» байдуже махнув хвостом…

Циган до нього підбігає, роззявляє рота, витягає язика:

– Тут же в роті, хай Господь милує, як і в с…і! А він «токмо»… Ка-а-жи! Ділом кажи! Та ка-а-а-жи ж. Хочеш п’ять?!

– І то гроші!

І тріщать долоні, летять додолу шапки, гасає в повітрі «мать», бігає коняка, цьвохкають батоги, ріже вухо:

– По-о-о-бережись!!

Це на головній кінській алеї, де цигани, де баришники.

Тут вряд вози, біля возів підмощено землі, щоб коні стояли передком на горбку, – тоді вони поставніші, рівніші…

Тут яка-небудь «арабська» пробігає крізь два мури кусючо-палючих батогів і, прискочивши до воза, тяжко дихає…

Тут недосвідченого дядька облапошать так, що, привівши нового коня додому, дядько кричить:

– Ря-а-туйте!

І веде його на другий ярмарок, де перед ним моляться, хрестяться, пробігають, проскакують, скидають з його шапку, ріжуть його по долоні, показують йому зуби, ноги, холку…

Дядько дивиться, хреститься, б’є по руках, каже:

– Двадцять п’ять!

Веде додому, приведе, роздивиться:

– Ря-а-туйте!

Веде в третій ярмарок…

Потім у дядька ні коня, ні грошей…

Тут як утаскають дядькові «ревуна», так і сміх і горе…

«Ревун» – це кінь з хворобою легенів, чи що… Так він, коли стоїть – нічого з ним не трапляється… А пробіжи ним хутенько верстов із десять – він починає ревти (задихається), як бугай…

Показненька коняка, а не багато й додачі дав…

«Одурив», – думає дядько…

На воза – й на рисях додому!

Прибіг додому.

– Тр-р-р!

А кінь йому:

– Ве-е-е!

– О, рятуйте! Тр-р-р!

– Ве-е-е!

– Ой Боже мій!

– Ве-е-е!

Тут нема простих коней…

Тут не кінь, а:

– Лев!

– Орел!

– Злитий!

– Орляка!

– Вітер!

– Юнкер!

Тут нема простих кобил, а тут:

– Птиця!

– Буря!

– Скеля!

– Одна в світі!

От вам, приміром, «лев»…

– Та це ж не кінь, а лев… Ти тільки подивись!

Іде той «лев» – у його задні ноги циркулем, з ока тече якась слизота, і ребра в його поверх шкури вже стирчать.

– По-бер-ре-жись!

«Лев» біжить, задніми ногами за землю чіпляючись…

……………………………….

От вам «орел»….

Як іде, так на задню, на ліву: руб двадцять! Руб двадцять!

– Кінь дійствительно прихрамує… Засікся в дорозі! А коняка добра! Мужича коняка! Орел!..

А в «орла» того ліва кульша на четверть вища від правої культі…

«Орел»…

……………………………….

Ось «птицю» запрягли проїздити. «Птиця» гречана на масть, з козинцями й худа-худа-худа…

Під хвостом у «птиці» ціле провалля: втягло ото так її. Загнуздали «птицю». Зав’язали «птиці» хвоста біля самісінької ріпиці.

Щоб усе було видать! Як іде! Як біжить!

– Н-н-о-о!

Шість душ на возі.

– Н-н-но-о! Цьвох!

А з провалля в «птиці» тільки – чвирк!

– Н-н-но! (Цьвох!)

А звідти: чвирк!

З «примочкою» бідна «птиця». «Примочка» – то така в коней хвороба (нервова, чи що).

Цьвох!

Чвирк!

– Це! З фанталом? Н-н-о-о-о!

Бідна гречана! А й вона ж колись на леваді іржала весело!

Бігають «орли», «леви», «юнкери», «вітри», «птиці», «скелі», «бурі»…

Кусають їх безжалісні батоги… Вони підскакують, спотикаються, хекають…

……………………………….

– Та це ж жеребець! З ним мороки багато… Якби він виложений…

– «Мороки багато»?! «Жеребець»? А якби й тебе виложив?! Ти не туди дивись, а на груди дивись… Гора!..

……………………………….

– Це кінь?! Мені якби жеребця!

– «Жеребця»?! Та з ним, чортом, мороки скільки! Й ока з нього не спускай! Ти на коня дивись! Це ж кінь, а не цуценя!