Олексій Кононенко - Куми та кумки. Анекдоти давні і сучасні

Прийшов кум Іван до кума Петра з днем народження привітати. Випив, закусив, збирається йти. Але кум Петро ображається:

– Раз, куме, прийшов у гості – пий! А то вийдеш тверезим з хати, а там люди дивляться – скажуть погано пригощав. А я своїм авторитетом, куме, дорожу!

– Куме, ви що, крадене ховаєте за таким високим парканом?

– Господь з вами, куме, не обмовляйте: там і чесно зароблене є!

Зайшов кум до кума вранці, той:

– Снідати будеш?

– Буду.

– Жінко, гуляти так гуляти! Бий і друге яйце!

– Який, кумо, сьогодні поганий день!

– А що таке?

– У мене гроші вкрали!

– Не для всіх поганий, кумо, не для всіх…

– Кумо, музична освіта вашої доні обійшлася вам не дешево. Як вона тепер, хоч непогано заробляє?

– Звичайно, кумасю. Наш сусід, професор, кожного дня платить її по п’ятдесят гривень, коли хоче спокою.

– Куме, йди щось покажу!

– Що там, куме?

– А дивись, яку морду наїв на наших мишах сусідський кіт!

– Ой, куме, і чому оті рибалки весною ідуть на лід? Він же зараз такий крихкий. Це ж дуже небезпечно! Невже вони не бояться?!

– Так, не бояться, куме! Бо вважають, що рибаки – не люди, тому й не потонуть.

– Куме, от у мене пес був! Не пес – справжній лев. З таким псом не те що злодій – миша за паркан не заскочить!

– А чому ж був, куме? Що з ним?

– Та вчора вночі хтось украв…

– Куме, ви сидите на моєму кашкеті.

– Знаю. А ви що, вже йдете?

– Читала, кумо, статтю одного психолога. Виявляється, що у світі як мінімум п’ятьом людям ти симпатична, трьом подобаєшся й один у тебе закоханий…

– Ну?

– Ну і де ці дев'ять дебілів?

Ідуть куми пізно увечері темним провулком. Аж тут – грабіжники:

– Гроші давайте!

Кум Іван дістає 100 гривень:

– Пам’ятаєте, куме Петре, я у вас позичав, візьміть, ми – квити.

– Куме, скільки ложечок цукру ви кидаєте до склянки чаю?

– Вдома – одну, в гостях – три.

– Почувайтеся, куме, як вдома…

– А комарі, куме, набагато гуманніші від жінок. – Чому, куме?

– Якщо вже комар п’є твою кров, він принаймні перестає дзижчати.

– Пам’ятаєте, куме, як я в молодості віз із снопами піднімав?

– Брешете, куме, не було такого!

– А давай на спір, що було?

Вдарили по руках.

– Програли ви, куме. Я ж піднімав той віз. Піднімав, піднімав, але так і не підняв…

Кум Петро, чекаючи в гості кума Івана, знімає з полиці книги і ховає їх.

– Ти що, боїшся, що кум їх вкраде? – питає жінка.

– Боюсь, що кум їх впізнає…

– Я чув, куме, що ваша жінка вчора дуже сварилася.

– То вона на пса розізлилася.

– Бідний пес. То вона в нього відбере ключ?

Кум Степан виграв у лотерею сто тисяч гривень.

– Що будете робити з грошима, куме?

– Віддам борги.

– А решта?

– А решта зачекає.

Заводить кум кума в нову хату, показує:

– Ось тут вітальня для гостей. Одночасно за стіл може сісти, не дай Боже, двадцять чоловік…

– Куме, ви вчора були на зборах?

– Ні, я вдома спав.

– Кумо, ваші два синочки знову залізли на мою яблуню! Коли це вже нарешті закінчиться?!

– От біда! А де ж мій третій? Грицю, ти чому не з братами? Де тебе носило?!

– Куме, позичте магнітофон.

– Хочете потанцювати?

– Ні, хочу трохи поспати.

Іван прийшов додому п’яний. Жінка до нього:

– Знову всі гроші пропив?

– Я пив за чужі!

– За чиї?

– Кума Миколи!

– А де твої?

– Кум Микола пропив.

Зайшов кум Петро до кума Івана в гості. Вечір. Трохи випивають, закусюють. Кум Іван вимкнув світло.

– Чому це ти? – питає кум Іван.

– Щоб електрику не палити.

Чує кум Іван – щось шарудить.

– Що ви там робите, куме?

– Штани скидаю, щоб не протирати.

– Куме, а коли почалися непорозуміння між вами і вашою Наталкою?

– 20 липня 1980 року.

– Звідки така точність?

– А це день нашого одруження.

– Кумо, що було причиною смерті вашого чоловіка?

– Лікарі, кумо.

П’яні куми вночі ледве зайшли до хати одного з них. Рухаються помаленьку далі.

– Оце, куме, сіни. Оце – вітальня. Оце – спальня. Он – ліжко, моя жінка спить, поруч з нею я…

Орав кум Іван город. Кобила раптом впала посеред борозни. Покинув її Іван і побіг до кума Петра.

– Петре, – гукає, – давай свого гнідого поміняєш на мою кобилу.

– Згоден, – киває Петро.

Вдарили по руках.

– Моя кобила лежить в борозні. А де твій Гнідко?

– А мій гнідий здох у вівторок, шкіру можеш забрати в коморі.