Юрій Винничук - Міфи та легенди українців

– Метав-ис?

– Метав-им. На мою славу. А воно нічого не виросло.

Сотворитель світу каже:

– Все, теперка підемо оба метати. На тобі грудку глини, і я беру грудку глини. Я буду метати, і то буде на мою славу. А ти говори: «На Божу славу».

А він собі подумав: «Я не вержу. Але не маю де сховати, бо не маю одежі. Вержу собі в рот, під язик», – думає він, і заховав грудку під язиком.

А Господь метав і говорив:

– Множися і рости! Де є глина, там най росте.

І зачала глина рости ангелові в роті. А він, ангел, зачав випльовувати її. І наплював гір по всьому світу… Там, де глина впала, зробилися гори, а з слини – каміння. Тому такі гори суть на світі. Де є гори, то все той ангел наплював.

Чоловіка, кажуть, виліпив Господь з глини і дав йому зовсім свою святую постать, на біду тілько зоставалась іще жменя глини. Де її подіти? Господь і приліпив межи ногами, а з тої жмені і зробилось грішнеє тіло та й згубило чоловіка. Бо якби не воно, любенько жив би собі Адам у раю, – а то ні!

Прожив день та й засумувався: сказано, надійшла грішная думка. Але Господь все-таки не хоче дати йому жінки: «Лучче, – думає собі, – дам я йому приятеля, приятель все-таки лучче, як жінка». Ото й говорить до чоловіка:

– Не сумуй, Адаме! Стане, чого хочеш! Вмочи в росу мізинний палець та й стріпни перед собою, – то й приятель буде! Гляди ж тілько, – Господь каже, – не тріпай позад себе!

А Адам – чи забувся, чи що: вмочив цілу руку та як стріпне навідворіт! Так і з’явилось п’ять чортяків. Глянув Адам – та в ноги! А чортяки давай пазури вмочати та тріпати позад себе. То такого ж то їх намножилось, що аж небо тріщало.

Поглянув Господь, якого лиха наробив Адам, та й наказав своїм ангелам усіх чортів із неба позганяти. То як посипались із неба тії чорти, то де которий Бога спом’янув, то там і остався: которий на небі – на небі зостався, которий на землі – на землі остався, а которий у повітрі – у повітрі зостався.

Але все чорти чортами. Ті, що на землі, підтинають чоловіка. Ті, що під небом, дрочаться з Богом, за то їх Господь побиває своїм громом. Буває так, що чорт сховається часами за християнина, то Господь і християнина убиває громом, але за то йому гріхи відпускає, а часами чорт ховається в землю, то громова стріла і в землі його побиває, але через сім літ громова стріла виходить із землі, і кажуть, що вона помагає від кольки. А ті чортяки, що на самім небі, ті каждого вечора світять на небі свої смолянії свічки, але ангели ходять з мечами та й зганяють їх із неба. І летить чорт із неба, як ясна пасмужка, і скілько раз християнин скаже «амінь» – на стілько сажнів він залітає в землю, а як часами ніхто не скаже, то він по землі так і розіллється смолою.

Ото Господь ізнов приходить до Адама та й каже:

– А що, Адаме? Либонь, тобі жінки треба?

Адам поглянув, тілько облизався.

– Та вже нічого з тобою робити, – каже Господь, – треба тобі й жінку дати!

І наслав на нього сон, виламав у него лівеє ребро, а з того ребра і сталася жінка. І не натішився Адам, як побачив жінку, але живо переконався, що де чорт не може, там бабу пішле. Там десь у раю були такі яблука, що Бог заказав їх їсти. Жінка як заглянула, то й причепилася до чоловіка:

– Дай та дай!

Адам і каже, що не можна, а вона:

– То так ти мене, – каже, – любиш, що жалієш і яблучка для мене!

Адам і каже:

– Їж уже, коли хочеш, тілько хоч мене до гріха не доводь!

Але де вже жінка та до чого не доведе! Як із’їла сама, так і зачала припрошати чоловіка. Що вже він не відмовлявся, але мусив скоритися! Ото вже їсть і чоловік. Тілько що ковтає, аж надходить Господь! Так теє яблуко в горлі й осталось, – і тепер воно на горлі у всякого чоловіка.

Подивився Господь і зараз дає Адамові лопату і жменю насіння та й каже до него:

– Отак, Адаме: не хотів-єсь шануватись, так тепер кровавим потом іди дороблятися хліба!

Та й вигнав його із раю аж на саму землю.

Ото засіяв Адам, запрігся в борону та й волочить. І так-то йому тяжко тую борону тягнути, а чорт іззаду сидить на бороні та й сміється…

І поглянув Господь та й каже до свого ангела:

– Бачиш, – каже, – того чорта на Адамовій бороні?

– Бачу, – каже.

– Піди ж, – каже, – та зроби з того чорта коняку для Адама!

Ото ангел і пішов, та як закинув на чорта оброть, то так з него і сталася коняка. Тогді ангел і каже до Адама:

– Розпрягайся, чоловіче, та запрягай коня! Господь дає тобі худобину!