Микола Кун - Легенди і міфи Стародавньої Греції

Нарешті могутнім ударом проколов син Агенора шию змія і прибив його, немов цвяхами, до дуба, – такий сильний був удар могутнього героя.

Зігнувся столітній дуб під тягарем тіла потвори. З подивом дивиться Кадм на забитого ним змія, дивуючись його величині. Раптом почувся невідомий голос:

– Чого стоїш ти, сину Агенора, і дивишся на вбитого тобою змія? Скоро й на тебе, оберненого в змія, з подивом дивитимуться люди!

Дивиться навколо Кадм, не знає він, звідки залунав таємничий голос. Здригнувся герой від страху, почувши таке провіщення; волосся піднялося дибом на його голові. Ледве не зомлівши, стоїть він перед убитим змієм. Тоді з’явилася Кадмові улюблена дочка Зевса Афіна-Паллада. Вона звеліла йому вирвати зуби змія і посіяти їх як насіння на зораному полі.

Кадм зробив, що звеліла йому ясноока богиня-войовниця. Ледве посіяв він зуби змія, як – о чудо! – із землі повипиналися спочатку вістря списів; ось піднялися над ріллею гребені шоломів, потім голови воїнів, їх плечі, заковані в панцири груди, руки із щитами, нарешті, виріс із зубів дракона цілий загін озброєних воїнів. Побачивши нового невідомого ворога, вхопився за меч Кадм, але один з воїнів, породжених землею, вигукнув:

– Не хапайся за меча! Бережись втручатися в міжусобний бій!

Страшна, кривава битва почалася між воїнами. Вони разили один одного мечами і списами і падали один за одним на землю, яка тільки що їх породила. Їх залишилося уже тільки п’ятеро. Тоді один з них з веління Афіни-Паллади кинув на землю свою зброю на знак миру. Уклали воїни тісну братерську дружбу. Ці воїни, породжені землею із зубів дракона, і були помічниками Кадма, коли він будував Кадмею – фортецю семибрамних Фів.

Кадм заснував велике місто Фіви, дав громадянам закони і впорядкував усю державу. Боги Олімпу дали в дружини Кадмові прекрасну дочку Ареса і Афродіти, Гармонію. Пишний був весільний бенкет великого засновника Фів. Усі олімпійці зібрались на це весілля і принесли багаті подарунки молодим.

З того часу Кадм став одним з наймогутніших царів Греції. Незліченні були його багатства. Численне і непереможне було його військо, на чолі якого стояли воїни, породжені землею із зубів змія. Здавалося б, вічна радість і щастя мали панувати в домі сина Агенора, але не саме щастя послали йому олімпійці. Багато горя довелося зазнати йому. Його дочки, Семела та Іно, загинули на очах у батька. Правда, після смерті їх було прийнято в сонм олімпійських богів, але все ж утратив Кадм своїх ніжно коханих дочок. Актеон, онук Кадма, син його дочки Автоної, впав жертвою гніву Артеміди. Довелося Кадмові оплакувати і внуків своїх.

На старості літ, пригнічений тяжким горем, Кадм покинув семибрамні Фіви. З своєю дружиною Гармонією довго блукав він по чужині і прийшов, нарешті, в далеку Іллірію [103] Країна, що лежить на східному узбережжі Адріатичного моря. . З болем у серці Кадм згадував усі нещастя, що спіткали його дім, згадав він свою боротьбу із змієм і ті слова, які промовив невідомий голос.

– Чи не був той змій, – сказав Кадм, – якого вбив я своїм мечем, присвячений богам? Якщо за його загибель карають мене так тяжко боги, краще б мені самому обернутися змієм.

Тільки промовив це Кадм, як тіло його витягнулось і вкрилося лускою, ноги його зрослися і стали довгим звивистим зміїним хвостом. Жахаючись, він простягає зі сльозами на очах до Гармонії ще не зниклі руки і кличе її:

– О, прийди до мене, Гармоніє! Доторкнись до мене, діткнися моєї руки, поки не обернувся я весь у змія!

Він кличе Гармонію, багато ще хоче сказати їй, але язик його роздвоюється, і вже коливається у нього в роті зміїне жало, і з уст його вилітає тільки шипіння. Біжить до нього Гармонія.

– О, Кадме! – вигукує вона, – звільнись же швидше від цього образу! О, боги, чом не обернули ви й мене в змію!

Обвився навколо своєї вірної дружини обернений у величезного змія Кадм, він лиже їй обличчя своїм роздвоєним жалом. Із сумом гладить Гармонія вкриту лускою спину змія. І Гармонію боги обернули в змію, і ось уже дві змії – Гармонія і Кадм.

Під виглядом змій скінчили життя своє Кадм і дружина його.

У місті Фівах жила дочка річкового бога Асопа [104] Назва ріки в Беотії. , Антіопа. Її полюбив Зевс-громовержець. В Антіопи народилися два сини-близнята. Їх назвала вона Зет і Амфіон. Боючись гніву батька свого за те, що вона таємно одружилася з Зевсом, Антіопа поклала своїх маленьких синів у кошик і віднесла їх у гори. Антіопа була певна, що Зевс не дасть загинути своїм синам. Справді, Зевс подбав про своїх синів. Він послав до того місця, де лежали Зет і Амфіон, пастуха. Пастух знайшов маленьких синів Зевса і Антіопи, взяв до себе додому і виховав їх. Так і росли брати в домі пастуха. Вже в дитинстві Зет і Амфіон різнилися вдачею один від одного: Зет був сильним хлопчиком, рано почав він допомагати пастухові пасти стада, Амфіон же мав лагідну, привітну вдачу, ніщо не вабило його так, як музика. Коли ж обидва брати виросли, Зет став могутнім воїном і відважним мисливцем. Ніхто не перевершував його силою і спритністю, його радував тільки брязкіт зброї під час бою і полювання на диких звірів. Амфіону ж, улюбленцеві бога Аполлона, одне лише давало радість – гра на золотострунній кіфарі, яку подарував йому сам срібнолукий син Латони Аполлон. Амфіон так чудово грав на кіфарі, що зворушував своєю грою навіть дерева і скелі.