Николай Кун - Легенди та міфи стародавньої Греції

Переклад О.М. Івченко

К., 1996.

Міфи про богів та їх боротьбу з гігантами і титанами подано в основному за поемою Гесіода "Теогонія" ("Походження богів"). Деякі сказання запозичені з поем давньогрецького аеда Гомера "Іліада” і "Одіссея" і поеми римського поета Овідія "Метаморфози" ("Перетворення").

Спочатку існував тільки вічний, безмежний, темний Хаос. У ньому було джерело життя світу. Все виникло з безмежного Хаосу - весь світ і безсмертні боги. 3 Хаосу похо-дить і богиня Земля - Гея. Широко розкинулась вона, могутня, і дає життя всьому, що живе й росте на ній. А далеко під Землею, так далеко, як далеко від нас неосяжне, ясне небо, в незмірній глибині народився похмурий Тартар - жахлива безодня, повна вічної пітьми. 3 Хаосу, джерела життя, народилась і могутня сила, всеоживляюча Любов - Ерос. Почав творитися світ. Безмежний Хаос породив вічний Морок - Ереба і темну Ніч - Нюкту А від Ночі і Мороку постали вічне Світло - Ефір і радісний світлий День - Гемера. Світло розлилося по світу, і почали змінювати одне одного ніч і день.

Могутня, благодатна Земля породила безмежне блакитне Небо - Урана, і розкинулось Небо над Землею. Гордо піднялися до нього високі Гори, народжені Землею, і широ-ко розлилося вічношумливе Mope. Мати-Земля породила Небо, Гори і Mope, і немає в них батька.

Уран - Небо - запанував у світі. Він узяв собі за дружину благодатну Землю. Шість синів і шість дочок - могутніх, грізних титанів - мали Уран і Гея. Іх син, титан Океан, що обтікає, наче безмежна ріка, всю землю, і богиня Фетіда породили на світ усі ріки, що котять хвилі свої до моря, і морських богинь - Океанід. А титан Ппперіон і Тейя дали світові дітей: Сонце - Геліоса, Місяць - Селену і рум'яну Зорю - рожевоперсту Еос (Аврора). Від Астрея і Еос походять всі зірки, які горять на темному нічному небі, і всі вітри: бурхливий північний вітер Борей, східний Евр, вологий південний Hот І західний пестливий вітер Зефір, що несе багаті на дощ хмари.

Крім титанів, породила могутня Земля трьох велетнів - циклопів з одним оком у лобі і трьох величезних, як гори, п'ятдесятиголових велетнів - сторуких (гекатонхейрів), названих так тому, що сто рук мав кожен з них. Проти їх жахливої сили ніщо не може встояти, їх стихійна сила не знає меж.

Зненавидів Уран своїх дітей-велетнів, у надра богині Землі замкнув він їх у глибокій темряві і не дозволив їм виходити на світ. Страждала мати їх Земля, її давив цей страшний тягар, замкнений в її надрах. Викликала вона дітей своїх, титанів, і переконувала їх повстати проти батька Урана, але вони боялися підняти руку на батька. Тільки наймолодший з них, підступний Крон, хитрощами скинув свого батька і відняв у нього владу

Богиня Ніч народила на покару Кронові цілий сонм жахливих божеств: Таната -смерть, Еріду - розбрат, Апату - обман, Кер - знищення, Гіпноса - сон з роєм похмурих тяжких примар, нещадну Немесіду - відплату за злочини і багато інших. Жах, чвари, об-ман, боротьбу і нещастя принесли ці боги в світ, де воцарився на троні свого батька Крон.

Крон не був певний, що влада назавжди залишиться в його руках. Він боявся, що й проти нього повстануть діти і приречуть його на таку саму долю, на яку прирік він свого батька Урана. Він боявся своїх дітей. I наказав Крон дружині своїй Реї приносити йому на-роджуваних дітей і безжалісно ковтав їх. Жахалася Рея, бачачи долю дітей своїх. Уже п’ятьох проковтнув Крон: Гестію, Деметру, Геру, Аїда (Гадеса) і Посейдона.

Рея не хотіла втратити й останню свою дитину. За порадою своїх батьків, Урана-Неба і Геї-Землі, віддалилася вона на острів Кріт, і там, у глибокій печері, народився в неї молодший син Зевс. У цій печері Рея заховала свого сина від жорстокого батька, а йому дала проковтнути, замість сина, довгий камінь, загорнений у пелюшки. Крон не підозрював, що його ошукала дружина.

А Зевс тим часом ріс на Кріті. Німфи Адрастея та Ідея леліяли маленького Зевса, вони вигодували його молоком божественної кози Амалфеї. Бджоли носили мед малень-кому Зевсові із схилів високої гори Дікти. А при вході в печеру юні курети били в щит меча-ми щоразу, коли маленький Зевс плакав, щоб не почув його плачу Крон і щоб не спіткала Зевса доля його братів і сестер.