Олексій Кононенко - Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану

Цей образ має коріння в глибокій давнині; аналогії є в міфології багатьох народів: албасті у таджиків, ал паб у лезгинів, алі у грузинів, ол у татів, ала жен у талишів, пал у дін, пал анаси (алк) у курдів, алг (мерак) у белуджів, али (алк) у вірменів, алмази у інгушів і чеченців, алмас у монгольських народів і деякі інші. Властиві цьому демону риси мають у міфологіях узбеків і киргизів дух азатки, який зводить зі шляху подорожніх, дух нічних жахів бастрик (у міфології кумиків) і кара-кура (у міфології турків), шурале і су анаси у казанських татар, вуташ у чувашів, вірь-ава у мордви, овда у марійців, німецька альп-фрау, російська баба-яга.

Околиці м. Ашгабада. У Багірі по річці Ашгабадці

Руїни давнього Мерва

Питання про походження албасси не прояснене. Деякі автори вважають албасси персонажем тюркського походження. За іншою версією, уявлення про албасси пов'язані з традиціями іранської міфології, а назва демона походить від сполучення «ал» (вважається іранським словом) і «басти» (трактується як тюркське «натиснув»). Ймовірно, в основі слова «ал» лежить давнє найменування божества, зрідні ілу [5] Ілу (первинне «сильний», «могутній») – давньосемітське верховне божество; в західносемітській міфології верховний бог. деміург і далекий предок. семітських народів, а фонема «басти» – індоєвропейський термін, який означає «дух», «божество» (зрідні рос. «бес», осетинськ. «уас-» і т. п.). Виходячи з такої етимології, можна допустити, що образ албасси формувався в епоху давніх контактів етнічних спільнот (індоєвропейської та семітської мовних сімей), до їхнього розселення на території сучасного перебування. Атрибути албасси (магічна книга і монета), сліди уявлень про її благочинні функції (допомога людині) дозволяють припустити, що у первині албасси (албасти) – добра богиня, покровителька родючості, домашнього вогнища, а також диких тварин і полювання. Із розповсюдженням більш розвинених міфологічних систем (очевидно, ще в дозороастрійський період) албасси була відведена роль одного із злих нижчих духів.

«Страшна відьма з великими грудьми до колін, довгими кігтями і волоссям, яка душить жінок і дітей, віра в існування якої ще недавно жила у кожній туркменській сім'ї. Відома в народній міфології, в казках зовсім не згадується. Албасси інколи є персонажем небилиць, де вона намагається задушити породіллю, але її завжди проганяє пастух».

Велика кількість легенд посвячена Алі, чоловікові улюбленої дочки Мухамета – Фатіми. У цих легендах понад усе підкреслюється благородний характер Алі, який віддає за інших власну свободу і життя.

Алі – переможець девів і драконів. Середньоазіатська легенда стверджує, що у Алі сім могил, бо люди, які його хоронили, бачили, як замість одного верблюда з тілом Алі раптом з'явилося сім і всі вони пішли в різні боки. Святині, шановані як могили Алі, знаходяться, зокрема, в Неджефі (Ірак), Мазарі-Шеріфі (Афганістан), Нулаті і Хамзаабаді, раніше Шахімардані (Узбекистан), під Сахарсом (Туркменістан). Характер етіологічного міфу мають легенди про гірські ущелини Північної Африки, нібито вони прорублені мечем Алі, про два ряди скель в Афганістані, які вважаються убитими Алі і закам'янілими драконами (аждарха). З подвигами Алі пов'язане походження деяких топонімів Середньої Азії.

Один із популярних героїв середньоазійського новелістичного епосу. Алдар-Косе – бідняк, дотепний базіка, хитрун і обманщик. Інколи він наживає багатство, та в наступній новелі ми знову бачимо його у роздумах, де б здобути хоч один тюмен чи кілька тенге. Але й у становищі бідняка Алдар-Косе не занепадає духом і за будь-яких обставин виходить сухим із води. Алдар-Косе має практичний розум, підсміюючись не злостиво над дайханами, він хитромудро і дотепно карає владних феодальних правителів і багатіїв.

Околиця м. Ашгабада. Цирульник

Досить багато у туркменському епосі (цілий цикл) новел і анекдотів про Міралі (Міралі-Шіра) і Султан-Союна. Міралі-Шір і Султан-Союн – це великий узбецький поет Алішер Навої і Султан Герата Хусейн Байкара (друга половина XV ст.). Усі оповіді побудовані на мотивах дружби і змагання у дотепності Міралі і султана, а також заздрощах до Міралі з боку інших візирів.