Олексій Кононенко - Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану

З драконами Анау пов'язана ледве не міфічна історія, яка сталася вже у 40-х роках XX ст. У 1948 р. шестидесятирічний художник по килимах Ашгабадської експериментальної фабрики килимів Абдула Есґеров і юна, шістнадцятирічна килимарка Бостан Ґельдиєва вирішили створити унікальний за сюжетом і технікою виконання килим. Есґер-ага, так називали художника колеги, зачарований красою Анауської мечеті, створив серію ескізів, де, поруч з квітково-рослинним орнаментом, підказаним кахлями фасаду знаменитого пам'ятника, використав фігури аждархів, розмістивши на центральному полі вісім зображень цих драконів. Ескізи були ухвалені, і почалося ткання, причому у незвичній для туркменського килимарства – різновисокій, рельєфній манері.

5 жовтня 1948 p., коли до завершення роботи над килимом залишалося всього 10–15 сантиметрів, колеги наперед із захопленням привітали його творців. А вночі сталася трагедія: землетрус величезної сили зруйнував Ашгабад і його околиці, забравши життя десятків тисяч людей, у тому числі і обох творців килима. Під руїнами зруйнованого порталу Анауської мечеті зникли зображення драконів. Але вони збереглися у всій своїй кольоровій гамі на килимі, який через деякий час закінчила своїми руками мати Бостан, Аннабібі Ґельдиєва, та інша килимарка, Майя Мурадова. У 1994 р. цей унікальний для Туркменістану килим із зображенням аждар-хів поступив до колекції Музею туркменського килима в Ашгабаді.

Сергій Демидов «Дракони в туркменській міфології»

У туркменів злий демон, пов'язаний з водною стихією. У міфології турків (албасти, ал, алана, ал-кари, ал-кузи), казанських, кримських та західносибірських татар, казахів, башкирів, узбеків (албасти, алвасті), тувінців, алтайців (албасти, албис), киргизів (албарсти), каракалпаків, ногайців (албасли), азербайджанців (хал, халанаси), кумиків (албасли кьатин), балкарців і карачаївців (алмасти). У казахів, каракалпаків, киргизів, узбеків ще – марту (мартуу, мартув, мартук), узбеків Зеравшанської долини – сари киз («жовта діва»), західносибірських татар – сари чеч («жовтокоса діва»).

Цього демона уявляли у подобі потворної жінки з довгим розпущеним світлим волоссям і такими великими грудьми, що вона закидає їх за спину. Відоме повір'я, що албасси може перевтілюватися у тварин і неживі предмети. Атрибути албасси – магічна книга, гребінь, монета.

За уявленням більшості народів, албасси живуть поблизу рік чи інших водних джерел і показуються людям на березі, розчісуючи волосся. Вважали, що албасси може наслати хворобу, нічні жахливі видіння, але особливо шкодить породіллі і немовлятам.

Туркменські типи

Албасси людина може підкорити; для цього слід заволодіти її волосиною чи будь-яким з її предметів (магічною книгою, гребенем, монетою). Вважали, що варто лише в одяг албасси увіткнути голку, як вона стає покірною і виконує всі накази. Людина, яка підкорила албасси, або ж шаман може прогнати її від породіллі. Приборкана албасси порядкує в домі, сприяє збагаченню свого господаря, допомагаючи йому виліковувати людей, яким вона наслала хворобу.

Казанські татари вважали, що цей демон може з'являтися у подобі воза, копиці сіна, ялини. Азербайджанці інколи уявляли її з пташиними ногами, в деяких казахських міфах у неї вивернуті ступні чи копита на ногах. За тувинськими міфами, цей демон має одне око на лобі і ніс з каменя (або з червоної міді), казанські татари вважали, що у неї на спині немає плоті і видно нутрощі. За уявленнями західносибірських татар, на руках у албасси гострі довгі кігті. Киргизи і казахи розрізняли зловорожу чорну (кара) і жовту (сари) чи смердючу (сасик) албасси. У кумикських міфах у албасси є чоловік – дух темір тєш («залізні груди»), у казахських – лісовик сорель.

У турецьких, азербайджанських, киргизьких, казахських і деяких інших міфах вона краде легені (печінку, серце) породіллі і поспішає з ними до води. Як тільки албасси покладе їх у воду, жінка помре. Казанські татари вважали, що інколи албасси п'є кров своєї жертви. Розповсюджені уявлення про її любов до коней. Албасси уночі їздить на них, заплітає їм гриви. За деякими турецькими, казахськими, кумикськими, ногайськими, тувинськими повір'ями албасси може вступати у статеві зносини з людьми. Наприклад, у тувинських міфах албасси, живучи з мисливцями, посилає їм вдале полювання, поїть своїм молоком і годує м'ясом, яке відрізає від ребер.