Таджики вважали, що аджіна сидить у купі попелу від домашнього вогню.
* * *
Пустеля
Коли весняної пори окину оком рідний край,
Як благодатний дар лежить у сяйві золотім пустеля.
Строкатий килим пишних трав на пасовиську, наче рай,
Даремно називаємо тебе, мій рідний край: пустеля.
Бажає вільне серце взяти все у долі на віки:
Люблю у тиші спозирать барханів сірі маківки,
І чути верхи на коні відлуння пострілів лунких —
І доброта і злість в тобі заплетені в моток, пустеля.
Ще здавна поруч тут ідуть і щиросердя, і обман.
Ловець пантрує хижака, бреде неспішно караван,
Марали скачуть у пісках, тремтить у ковилі джейран,
Вологе око звірини, мов квітка в сутінках, пустеля.
І незбагненна повесні твоя неписана краса:
Твої піски – і вир, і шал, твої оази – дивний сад,
То ніжність, то безумний гнів… твої високі небеса —
Тебе і впоперек і вздовж я пішки обійшов, пустеля.
Злітає пісня в вишину – мисливець здобич вполював,
Коли ж невдало день минув і він нічого не надбав —
Незадоволений і злий на побратима накричав.
Але байдуже шарудить пісками сивими пустеля.
Давайте, друзі, в мирі жить, як серце і душа велить,
Втече від пострілу марал – не треба злості нам таїть,
Стрілець нехай огляне шир – ще буде перемоги мить,
Не відпускає, кличе знов до себе пристрасна пустеля.
Пустеля, слухай Сеіді, любов'ю душу раниш ти,
На полюванні підвела, ще сто разів обманеш ти,
Та щовесни тривожно дух мені ізнов дурманиш ти,
І любить мій народ тебе, відкрито й потайки, пустеля.
Сеіді [2] Сеіді (Сеїді, Сейіді) Сеійтназар Хабіп-ходжа-огли (1775–1836). Народився в родині служителя культу. Навчався в медресе Бухари і Хіви. Був значним беком, кермував військом. Відома поетична переписка Сеіді з поетом-полководцем Зелілі, в якій відображені воєнні змагання туркменів із сусідами, учасниками якої були обидва поети. Сеіді прославляв захисників батьківщини, закликав туркменів до єдності.
* * *
«Цілий ряд образів іранського епосу, прослідковується в епосі огузів і їхніх нащадків. Із фрагментів, які дійшли до нас, видно, наприклад, що поруч із злими духами типу албасти – циклопа з арсеналу тюркської міфології – чимале місце посідають тут образи демонічних істот іранського пантеону – пері, див, аждарха і т. п.».
X. Корогли
«Аждарха уявляли величиною з «мінарет»; з ніздрів вилітає вогонь і йде дим. Поява аждарха інколи супроводжується страшним шумом, дощем, він сам кипить, тріщить».
М. Сакалі
У міфології тюркомовних народів Малої і Середньої Азії, Казахстану, Північного Кавказу, Поволжя і Західного Сибіру (аждер, аждер-ха – у турків, аждархо – у узбеків, ажида-ар – у киргизів, аждаhа – у казанських татар, азербайджанців, казахів (у останніх – ще ай-дагар), аздяка – у татар-мішарів, аждарха – у каракалпаків, аждаhа – у башкир, аздага – у ногайців, а також у таджиків (аждаха)) – злий демон.
Уявляли його у подобі дракона, часто багатоголового. Походить від іранського Ажі-Дахака [3] Ажі-Дахака – в іранській міфології дракон; в легендарній історії іноземний цар-узурпатор, який захопив владу над Іраном.
(давньоіранське аждар – дракон). У священній книзі давніх іранців Авесті згадується ажі [4] Ажі (ажай) – в іранській міфології чудовисько, дракон, персоніфікація чорних хмар, що затуляють сонячне світло.
– чудовисько-дракон – перевтілення носія зла Ахрімана. Одним з таких найбільш відомих ажі, який отримав власне ім'я, є триглавий дракон Ажі-Дахака, активний учасник боротьби за владу в давньому Ірані. Поступово образ цього змія (чиє ім'я, без сумніву, теж пов'язане з утворенням назви аждарха) прибрав подобу людську, трансформувавшись в особу царя-загарбника Заххака, араба за походженням. На його плечах з волі диявола-шайтана виросли дві гадини, які щоденно вимагали в їжу мозок двох юнаків.
Мерв. Текінські коні
Образ змія Ажі-Дахака в різних інтерпретаціях перейшов пізніше у вірування багатьох тюркських (і інших) народів, які пересікалися з іранським світом, – турків, азербайджанців, узбеків, казахів та ін. Приміром, у вірменській міфології відомий вішап (дракон) – аждахак.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу