Олексій Кононенко - Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану

12. Аксефи в туркменській вимові «аксопи».

13. Геклени здавна мешкали у південно-західній частині нинішнього Туркменістану, а також на півночі Ірану в Мазендерані та Горгані (Овезов Д. М. Население Чандыра и среднего течения Сумбара. Аш., 1976; Логашова Б. Р. Туркмены Ирана. М., 1976).

14. Ймовірно, має бути «кабасакал».

15. За даними руських писемних джерел, у XIX ст. йомути поділялися на три великі підрозділи джафар-бай, ак і атабай, що розпадалися на ряд дрібних груп (Васильєва Г. П. Преобразование быта и этнические процессы в Северном Туркменистане. М, 1969; Оразов А. Хозяйство и культура населения северо-западной Туркмении в конце XIX – начале XX в. Аш., 1972; Логашова Б. Р. Туркмены Ирана.)

16. Ходжа-Нефес (Ходжа-Непес) – туркменський аул (поселення) в гирлі р. Горган, в Ірані (Бартольд В. В. Историко-географический обзор Ирана. – Сочинения. М, 1971, Т. VII. с. 126).

17. Челекен – колишній острів, нині півострів на Каспійському морі, в Туркменістані. Тут здавна добувалися нафта, сіль, озокерит, мінеральна фарба. Звідси, на думку деякихучених, і походить назва Челекен (від перс, «чахар (чар)» – «чотири» і «кан» – «рудня», «копальня»). Назву «Челекен» носить нині розташоване на півострові місто, збудоване в місцевості Аджаїб (Аджайіб). (Атаниязов Г. Толковый словарь географических названий Туркменистана. Аш., 1980, с. 303 (туркм. мовою).

18. Ймовірно, має бути «шереф-чоні». (Ср. История Туркменской ССР. Аш., 1957, T. I, кн. 2. с. 10.)

19. Ймовірно, правильно «тиведжі» («тивечі»), як у назві однойменного туркменського племені, про яке йдеться у Бартольда (Бартольд В. В. Сочинения. М., 1963, T. II, ч. 1. с. 594, 595, 600).

20. Має бути «машрик».

21. Гірей.

22. Огурджали ще з часів середньовіччя жили на східному березі Каспійського моря, на південь від нинішнього Красноводська. Судячи з повідомлень Вамбері, ще у середині XIX ст. огурджали, хоч він і розміщує їх в числі таіфе йомутів, розглядаючи в якійсь мірі як відокремлену від інших йомутів групу. Пізніші етнографічні свідчення показують, що огурджали в подальшому тісніше злились з іншими йомутами, так що віднині їх безумовно включають до складу останніх (Джикиев А. Туркмены юго-восточного побережья Каспийского моря. Аш., 1961).

23. «Кер-огли» – епічний твір, поширений у різних версіях у фольклорі тюркомовних народів (у туркменів – «ґероґли»). Махтумкулі (літературний псевдонім – Фрагі), син Азаді, – поет XVIII ст. класик туркменської літератури. Народився близько 1733 p., помер приблизно у 1782 р. (Махтумкули. Сборник статей о жизни и творчестве поэта. Аш., 1960, с. 93 – 108).

Міфологія будь-якого народу – невичерпне джерело вивчення багатьох граней його реального життя: історичного шляху, географічного середовища, навколишньої флори і фауни, етапів релігійних вірувань і уявлень, обрядів і звичаїв, елементів повсякденного побуту.

У міфові не можна виокремити матеріальне і духовне начало. Як правило, вони існують у поєднанні. Кожен предмет, річ або явище є живими, являють собою або священну істоту, або душу. Усе в міфові має єдине джерело походження, яке поєднує матеріальний і духовний стан, породжує рівноправ'я людей і оточуючих їх речей.

Одночасно для міфу характерна єдність загального і одноосібного: так один бог символізує усі рослини або усі хвороби. Імена богів і утворюють систему понять в міфологічній культурі, на якій базується світорозуміння і яка не знаходить собі заміни. Таке ім'я бога символічне і виконує функцію смислового структурування соціального простору. Усі значимі віхи і параметри соціальної системи наділяються сакральним статусом і орієнтовані на підтримку і відтворення існуючого порядку.

Міф об'єднує вербальну і міфологічну реальність. Іншими словами, матеріальний та ідеальний вплив мають рівну силу. Саме дякуючи цій особливості міфа виникли такі мовні форми, як заклинання, молитва, клятва, прокляття, тост. Особлива увага, яка надається мовним формам, – не тільки одна з найбільш значимих рис архаїчних культур, але й індикатор актуальності цих форм у сучасній культурі.

Цікавою особливістю міфу є поєднання сну і реалій. Воно витікає з єдності матеріального та ідеального. Сон сприймається як реальність, рівноправна з неспанням. Дія, яка відбувається у сні, адекватна тому, що стається наяву. Сон може грати роль вісника чи віщуна. Тому особливою увагою користуються і пророцтва. Так, саме пророку Горкут Ата – який замикає ланцюжок пророцтв на Мухаммаді, – туркменська ідеологія приписує спадкоємство в правлінні національною державою і розповсюдження ісламу серед туркменів. Для міфологічного часу характерна ізотропність – можливість руху у зворотному напрямі. У міфологічних сюжетах це знаходить своє відображення в описі мандрів у світ мертвих, омолодження та оживлення людей. Самі туркмени стверджують, що їхня цивілізація має 6000-літню історію, оскільки легендарний Огузхан заснував свою державу понад 5000 років тому. Центр цієї міфічної держави знаходився якраз в Туркменістані. Імперія Огуза простягалася від Балха до Волги.