Олексій Кононенко - Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану

Провів юнак пером птиці Симург по обличчю, став старим, зайшов він до оселі і привітав свою матір. І вона відповіла йому, не підозрюючи, що це її син. Тут юнак провів по очах матері пером птиці Симург, і вона прозріла. Розповіла стара юнакові про все, що з нею сталося, а він запитав у неї:

– Матінко, а якби ти побачила свого сина, ти б його упізнала?

– Звичайно, – відповіла мати, – якщо я побачу своє ягнятко, я відразу ж його упізнаю.

Тоді юнак вийшов з дому, провів по своєму обличчю пером птиці Симург, став молодим і повернувся в дім.

– Ой, синочку мій, це ти! – скрикнула мати і обняла його.

А потім вона розповіла йому все про синів купця і бая. Тоді юнак сказав:

– Матінко, я скоро повернусь.

Узяв він свою гостру шаблю і помстився синам купця та бая. Забрав він собі багатство дева і свою пері. А потім спалив перо птиці Симург, і тієї ж миті вона з'явилася перед ним. Юнак навантажив на птицю Симург скарби дева і разом з матір'ю і пері вирушили до країни свого названого батька. Птиця Симург швидко перенесла їх туди, куди їм було треба. Юнак від усього серця подякував птицю і відпустив її. А потім він влаштував весільний бенкет на сорок днів і ночей і одружився з пері.

На тому бенкеті і я був. І дісталася мені на тому бенкеті велика кістка. Приніс би я її вам, та пес Алабай вихопив її у мене з рук і втік.

Закаспійська область. Святкові розваги у текінців

Одним з найдавніших обрядів у туркменів вважається Суйт Газан. У світогляді давніх тюрків Суйт Газан уявлявся «господарем, покровителем худоби». Він, якщо його вшановувати і добре попросити, здатний викликати дощ за допомогою дощового каменя. З бігом часу зміст текстів, спрямованих на викликання дощу, втратив суть, і з того часу жанр побутує як дитяча ігрова пісня.

Це підтверджує, що у туркменів, як і у багатьох інших народів, фольклорна пісня була безпосередньо вплетена в матеріальну, практичну діяльність людини, в працю, ритуал, обряд і була, свого роду, формою буття.

Багато легенд у Туркменії про Мойсея (Мусу) та його сина Соломона. Соломон чи Сулейман – один з найулюбленіших героїв старої мусульманської літератури. Ім'я його, окрім легенд, згадується й у деяких казках. Сулейман вважався могутнім царем. Він знав 1000 імен бога. За переказами Сулейман мав перстень, на якому було вирізьблено найвеличніше і найпотаємніше ім'я бога. Цей перстень давав Сулейманові владу над джинами, усіма тваринами, рибами і птахами, над вітрами, хмарами, громом і блискавицями. Ймовірно, тому в казках і легендах ім'я Сулеймана майже завжди пов'язане з оповідями про тварин і птахів. Інколи, незважаючи на те, що Сулейман, який називається пророком і великим падишахом, є могутнім володарем, яка-небудь тварина чи пташина виявляється розумнішою від нього.

Сулейман вважається покровителем килимарства.

«Як би не цінувалися килими на Сході, лише туркмени зробили їх не тільки важливою часткою матеріальної і духовної культури, але і яскравим етнічним символом. По оригінальних узорах туркменських килимів можна прочитати історію нації, її багатовіковий літопис. У Туркменістані вважають, що «заповіти», які залишив Огуз-хан своїм синам, закладені в гелях місцевих килимів. Кожен гель строго співвідносився із «своїм» племенем. Це не просто племінний знак, але і складний образ, у якому втілилися міфи та легенди про створення Всесвіту і Людини і про її взаємостосунки з оточуючим світом.

Місцева традиція килимарства налічує багато тисячоліть. Найдавніший у світі ворсовий килим має вік понад два тисячоліття. Його було знайдено під час розкопок кургану поблизу Телецького озера на Гірському Алтаї. Прошарок вічної мерзлоти дозволив зберегти колір і орнамент полотна. Виявилося, в деталях вони співпадають з туркменськими килимами сучасності. Вважається, що цей килим потрапив на Алтай з торговими караванами.

Напівкочове життя туркменів у минулому сприяло зародженню цього ремесла. Килим був неодмінним супутником кочівника у свята і в будні, у воєнних походах і в мирні дні. Зручні і практичні при перевозках, килими задовольняли різноманітні господарські потреби. Одні слугували для утеплення житла, інші заміняли меблі і постіль. Килими можна було використовувати в якості колиски – саланчак, килимами можна було прикрасити верблюда під час весільних церемоній, а проводжаючи людину в останню дорогу, спорудити з них погребальні ноші. У побуті туркменів було близько 30 видів килимових виробів: килими, які простеляли, – «хали», дверні завіси «енсі», поріжок «гермеч», різноманітні мішки для зберігання речей – «чувал», «торба», «мафрач», полоси для обв'язування юрти, атрибути убранства верхових та в'ючних тварин – попони, підсідельники, молитовні килими «намазлик» і погребальні килими «аятлик».