Олексій Кононенко - Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану

Прийшов мій дід Коркут, заграв радісну пісню, сказав слово, сказав, що сталося з мужами, борцями за віру. Де тепер ті беки-витязі, про кого я говорив, ті, що казали: увесь світ – мій? їх викрала смерть, сховала земля, кому залишився тлінний світ? Земне життя, ти приходиш і відходиш; твій останній кінець – смерть. Коли настає смертна година, хай не розлучить (бог тебе) з чистою вірою; хай не змусить тебе всемогутній звертатися до лиходіїв; хай не буде обманута твоя дана богом надія. Заради твого білого лику ми склали молитву з п'яти слів; хай буде вона прийнята, хай узрять лик (божий) ті, що говорять «амінь», хай воз'єднається молитва в одне, хай стоїть твердо; хай простить (бог) твої гріхи заради Мухаммеда обраного, чиє ім'я славне, хане мій!

Хане мій! Син Кам-Гана хан Баюндур встав зі свого місця, поставив на чорну землю своє шатро з білим верхом. Було піднято до небес барвистого намету, були розкладені у тисячі місць шовкові килими; беки внутрішніх огузів зібралися для розмови, їли, пили; був чоловік на ймення Казилик-Коджа; він був візиром Баюндур-хана; міцне вино ударило йому в голову; він опустився на свої міцні коліна, попросив у Баюндур-хана (дозволу вчинити) напад; Баюндур-хан дав дозвіл: «Іди, куди хочеш», – сказав він. Казилик-Коджа був чоловік, який бачив багато чого і здатний був вершити справи; він зібрав навколо себе удатних старійшин, вирушив у дорогу зі зброєю, (відібраною у) чужоземців і ворогів. Багато гір, ущелин, пагорбів вони пройшли; якось вони підійшли до фортеці Дізмерд; вона була на березі Чорного моря; біля неї вони зупинились. У тій фортеці був тагавор, якого називали тагавором Діреком, сином Аршуна; зростом той тагавор був у шістдесят аршинів, потрясав палицею вагою у шістдесят батманів [пудів], напинав дуже міцного лука. Казилик-Коджа, коли дійшов до фортеці, почав битву; потім той тагавор вийшов із фортеці, прийшов на арену, викликав мужа на бій; Казилик-Коджа, побачивши його, понісся на нього як вітер, приліпився наче клей, наніс ґяуру удар мечем у потилицю, та не міг причинити йому і малої рани. Дійшла черга до ґяура, тією палицею, вагою у шістдесят батманів, він наніс сильний удар Казилик-Коджі; облудний світ став тісним для його голови; як дудка, задзюрчала кров. Казилик-Коджу захопили, полонили, замкнули у фортеці; його джигіти не встояли, утекли. Казилик-Коджа всього шістнадцять років пробув у полоні у фортеці; один чоловік, на ймення Емен, шість разів намагався, та не міг взяти фортецю.

Між іншим, хане мій, на той час, коли Казилик-Коджу було захоплено в полон, у нього був один син. Йому виповнився один рік; (потім) йому виповнилося п'ятнадцять років; він став джигітом. Він думав, що його батько помер; заборонили згадувати, приховували від хлопця, що його батько в полоні; ім'я того хлопчика було Ієкенк. Якось, коли Ієкенк сидів і розмовляв з беками, сталася суперечка між ним і Будагом, сином Кара-Гюне; вони перекидалися словами; Будаг говорить: «Чим тобі тут хвалитися? Якщо ти хочеш (викликати на бій) мужа, то порятуй свого батька; хіба не пройшло шістнадцять років з тих пір, як він у полоні?» Як почув ту звістку Ієкенк, його серце затріпотіло, його чорна печінка затіпалася; він пішов перед очі Баюндур-хана, приклав лице до землі і говорить: «Рано-вранці у місці, що в стороні від дороги, ставлять твоє шатро з білим верхом; атласом вишитий твій синій намет; табунами виводять твоїх швидких коней; гучним голосом при дорозі творять правосуддя твої урядники; (як) масло, ллється твоє пишне багатство, опора решти джигітів, надія для нас бідних, стовп Туркестану, дитя птахи Тулу, лев племені і роду, тигр чорного натовпу, щасливий хане! (Надай мені) допомогу, пошли мене на ту фортецю, де заточено у полон мого батька!» Баюндур-хан віддав повеління: «Нехай прийдуть двадцять чотири знаменитих беки! Першим нехай піде з тобою бек Залізних воріт удатний Дундаз, син Киян-Сельджука, що змушує кричати мужа на вістрі свого списа із тростини, що у бою не запитує (ворога), хто він. Нехай піде з (тобою) Дюлек-Вуран, син Ілік-Коджі, що змушує плавати жеребців-онагрів, (переслідуючи їх на полюванні), що взяв ключі п'ятидесяти семи фортець. Нехай піде з тобою Улальмиш, син Ягринчі, що з'їжджає вниз з подвійної вежі і (при цьому) не запізнюється випустити стрілу. Нехай піде з (тобою) Рустем, син Тогсуна, що проливає криваві сльози, коли тричі не побаче ворога. Нехай піде з (тобою) удатний Буран, що виймає людей з пащі драконів. Нехай піде з (тобою) Суган-Сари, який стверджує, що пройшов землю з кінця в кінець». Будеш перелічувати мужів огузів, до кінця не дійдеш; Баюндур-хан дав Ієкенку у товариші двадцять чотири знаменитих беки; беки зібралися, роззирнулися, оглянули свою зброю.