Олексій Кононенко - Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану

Почувши такі слова, Азраїл прийшов узяти душу удатного Домрула: удатний Домрул говорить: «Пощади, Азраїле, в єдинобожжі немає сумніву!» Азраїл говорить: «Якої тобі ще пощади, негідний безумцю? Ти пішов до свого білобородого батька, він не дав душу, ти пішов до своєї сивоголової матері, вона не дала душу; хто ж тепер дав би?» Удатний Домрул говорить: «У мене є предмет моїх турбот; я побачусь з ним». Азраїл говорить: «Скажи, безумцю, хто предмет твоїх турбот?» Він говорить: «У мене є дружина, дочка чужеземця; від неї у мене двоє хлопчиків; у мене є заповіт; їм я вручу його, потім ти візьмеш мою душу». Він пішов, прийшов до своєї дружини і говорить: «Чи знаєш ти, що сталося? З неба прилетів червонокрилий Азраїл, стис мої білі груди, сів на них, хотів узяти мою солодку душу. Я сказав моєму батькові: дай душу, він не дав; я пішов до своєї матері, вона не дала душу; солодке життя, солодка душа, сказали вони. Тепер нехай мої високі, високі [чорні] гори будуть тобі літніми пасовиськами; нехай мої холодні, холодні води будуть тобі питтям; нехай табуни моїх швидких коней будуть тобі для їзди; нехай моє золотоверхе шатро дає тобі прохолоду; нехай ряди моїх верблюдів будуть тобі для в'юків; нехай стада моїх білих баранів будуть тобі в їжу. Якщо твоє око на комусь зупиниться, твоє серце когось полюбить, виходь за нього; не залишай двох хлопчиків сиротами». Тут жінка заговорила – подивимось, хане мій, що вона говорила: «Що ти говориш, що вимовляєш, ти, кого я, відкривши очі, побачила, кого я, віддавши серце, полюбила, мій богатир-джигіт, цар-джигіт, з ким ми цілувалися у солодкі вуста, з ким клали голови на одну подушку! З твоїми чорними горами, що лежать навпроти (нас), після тебе що мені робити? якщо я піду туди на літні пасовиська, хай будуть вони мені могилою! Якщо буду пити твої холодні, холодні води, хай будуть вони моєю кров'ю! Якщо буду витрачати твоє золото і срібло, хай будуть вони мені саваном! Якщо буду їздити на твоїх табунних швидких конях, хай будуть вони мені домовиною! Якщо після тебе полюблю джигіта, вийду за нього, ляжу з ним, хай укусить він мене, ставши строкатою гадиною! Що в душі у твоїх негідних матері і батька, якщо вони не могли дати її [душу] тобі? Хай буде свідком покров божий! хай буде свідком престол його! хай буде свідком земля! хай буде свідком небо! хай буде свідком всемогутній бог! хай буде моя душа жертвою за твою душу!» Так вона сказала, виявила готовність; Азраїл прийшов узяти душу жінки; вражаючий мужів не міг віддати свою подругу; тут він почав молитися Всевишньому богові – подивимось, як молився; він говорить: «Ти вищий від усього високого; ніхто не знає, який ти, світлий боже! Багато нерозумних шукає тебе в небесах, хочуть знайти на землі; ти – в серцях самих віруючих. Боже, вічно сущий володарю! Я зведу на великих дорогах будинки для прочан заради тебе; коли побачу голодного – нагодую його заради тебе; коли побачу голого – одягну його заради тебе. Хочеш узяти, візьми душі у нас обох разом; хочеш залишити, залиш душі нам обом разом, всемилостивий, всемогутній боже!» Богові Всевишньому слово удатного Домрула сподобалось; він дав повеління Азраїлу: «Візьми душі батька і матері удатного Домрула; тому подружжю я дав сто сорок років життя». Азраїл відібрав дихання і душі у батька і матері Домрула; удатний Домрул ще сто сорок років прожив зі своєю подругою.

Прийшов мій дід Коркут, склав пісню, сказав слово; нехай ця пісня буде про удатного Домрула, сказав він; після мене нехай переберуть і оповідають її співці; нехай чують її відважні мужі з відкритим чолом! Я дам віщування, хане мій; твої рідні чорні гори хай не заваляться; твоє тінисте міцне дерево хай не буде зрубане; твоя вічноплинна світла ріка хай не висохне; хай не змусить тебе всемогутній бог звертатися до лиходіїв! Заради твого білого лику ми склали молитву з п'яти слів; хай буде вона прийнята, хай воз'єднається в одне, хай стоїть твердо; хай простить (бог) твої гріхи заради Мухаммеда, чиє ім'я славне, хане мій!

У часи огузів жив один розумний муж, на ймення Канли-Коджа; у нього був дорослий молодець-син, на ймення Кан-Туралі. Канли-Коджа говорить: «Друзі, мій батько помер, залишився я; його місцем, його житлом я заволодів; завтра помру я, залишиться мій син; немає кращого діла, як – підійди, сину, – одружити тебе, поки ще бачать мої очі. Якою має бути дівиця, що тобі підходить?» Кан-Туралі говорить:

«Батьку, щоб поки я ще не встав зі свого місця, нехай вона встане; поки я ще не сів на свого богатирського коня, нехай вона сідає; поки я ще не вирушив до народу кровожерних ґяурів, нехай вона вирушає, нехай приносить мені голову». Канли-Коджа говорить: «Сину, не дівицю ти хочеш, ти хочеш молодця-богатиря, щоб за його спиною їсти, пити і весело проводити час». Він говорить: «Так, душа моя, батьку, таке моє бажання; бо інакше ти підеш, візьмеш (мені) нікчемну туркменську дівицю: а раптом, коли я зляжуся з нею, упаду на неї, її черево розірветься». Канли-Коджа говорить: «Сину, видивитися дівицю – твоє діло, дати гроші і споживок – моє діло».