Наталя Тисовська - Міфи Давньої Греції

Небавом зібралися Пенелопині залицяльники й миттю повсідалися до столів, наче гулянка відучора й не переривалася. А юний Телемак поставив коло дверей лавку для Одиссея й припросив його теж взяти участь у бенкеті, мовивши: «Подорожній, приєднуйся до нашого столу і знай, що я нікому не дозволю тебе образити». А потім тихенько сів, чекаючи на умовний знак батька.

А тим часом Пенелопа пішла до комори, де зберігалися речі Одиссея. Серед іншого був тут і важкий лук із тугою тятивою, яку до снаги напнути було тільки самому Одиссеєві. Пенелопа з луком у руках вийшла у бенкетну залу й мовила до своїх залицяльників: «Ви довго схиляли мене до заміжжя, і я зважилась. Ось у мене лук мого чоловіка. Якщо хтось із вас зможе напнути цей лук і пустити стрілу через дванадцять кілець, я вийду за нього заміж».

Пенелопа віддала лук свинареві Евмею, і в того аж сльози на очах виступили, коли він побачив лук свого улюбленого господаря. Тим часом Телемак закріпив кільця, а залицяльники вже вишикувались у чергу, щоб позмагатись у стрільбі. Першим узяв у руки зброю Лейод, проте не зміг навіть і трошечки напнути тятиву — таким тугим був лук. Антиной звелів подати лою, щоб змастити лук — гадав, це допоможе, але і його спроби напнути тятиву були марними. Далі взявся до діла Евримах — той не тільки змастив лук лоєм, а ще й попробував погріти його над вогнем. Нічого не допомагало. Всі залицяльники перепробували Одиссеєву зброю, і жоден не спромігся впоратися з нею. Тоді вони покинули лук і повернулися до бенкету.

Поки залицяльники вправлялися з луком, Одиссей потихеньку вийшов надвір і відкрився вірному свинареві Евмею — показав йому шрам, колись на полюванні завданий кабаном. Невимовно зрадів Евмей — він — бо й не вірив уже, що його господар колись — то повернеться з далеких мандрів. А Одиссей звелів Евмеєві замкнути браму й чекати, а сам повернувся в бенкетну залу.

Коли всі залицяльники перепробували рук і повернулися до напоїв і наїдків, фальшивий старець — Одиссей попросив і собі спробувати напнути зброю. Залицяльники взяли його на кпини, проте Пенелопа наполягла, щоб і мандрівникові дозволили взяти участь у змаганні. Телемак уже знав, до чого ведеться, тож шепнув матері, аби та хутко йшла до себе в покій і там замкнулася. У цей час Евмей приніс Одиссеєві лук.

Дивний жебрак спершу довго оглядав зброю, а потім зненацька легким рухом напнув тугу тятиву. Залицяльники як один зблідли. А в небі гримнув грім — знак усемогутнього Зевса. Одиссей пустив стрілу — й вона прошила одразу всі дванадцять кілець.

І зразу потому Одиссей кивнув Телемакові, й той узяв до рук спис і меч та став поряд із батьком. Одиссей скинув жебрацьке лахміття — і нарешті всі його упізнали. Одиссей спрямував стрілу в нахабного Антиноя, який саме збирався перехилити чару вина, і смертельно його поранив. Залицяльники попідскакували зі своїх місць, хотіли були кинутись до зброї — та не було в бенкетній залі жодної зброї: всю її Телемак заздалегідь виніс геть.

Евримах став молити Одиссея помилувати їх, обіцяв багаті дарунки, обіцяв повернути все, що залицяльники розтринькали, поки Одиссей блукав по світах, але цар Ітаки палав жадобою помсти. Ще одна стріла знайшла свою ціль — прошила Евримахові груди.

А тим часом Мелантій підстеріг, що Телемак потай ходив до комірчини, щоб винести для себе й Одиссея більше зброї, й забув зачинити двері. Мелантій прокрався до комірчини й виніс звідти дванадцять щитів та списів. Залицяльники встигли озброїтися, перш ніж Евмей упіймав Мелантія на гарячому й, зв’язавши, повісив на бантині в коморі.

Одиссей же, побачивши зброю в руках ворогів, дещо злякався. Та на допомогу йому прийшла войовнича богиня Атена: коли хтось із залицяльників намагався поцілити Одиссея списом, Атена власною рукою відводила спис, а Одиссея підбадьорювала битися так, як колись він мужньо бився під стінами Трої. Отак один по одному попадали залицяльники, нікому не вдалося втекти від Одиссеєвої помсти.

Щойно різанина скінчилась і слуги повиносили тіла залицяльників, помили бенкетну залу й обкурили її пахощами, стара нянька Евриклея побігла в покій до Пенелопи, щоб звістити їй радісну звістку. Пенелопа спершу не могла повірити в таке щастя — повернувся її коханий Одиссей після двадцятирічної відсутності, та ще й усіх залицяльників перебив! Та зрештою побігла до бенкетної зали.

Побачивши Одиссея, уже не в лахмітті, а в своєму звичайному вигляді, Пенелопа завмерла на порозі. Першим поривом її було пригорнутися до чоловіка, але нагла думка прошила її: а раптом це не Одиссей? Вона сіла поруч із мандрівником і почала пильно вдивлятися в його обличчя. І впізнавала, і не впізнавала.