Сборник - Русалчин тиждень - Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників

А як ішли додому, порадилися, що по дурного не прийдуть, бо він може комусь похвалятися про гроші, та можуть їх засудити, що когось пограбували.

А Іван сидить собі під дубом і далі копає. Викопав він собі золоту шаблю і дубельтівку. Озброївся і йде шукати друзів, бо братів як нема, так нема.

Надбіг назустріч вовк, а Іван цілиться в нього:

— Не убивай мене, — проситься вовк.

— Як будеш моїм другом, то не вб'ю.

— Буду твоїм другом.

Ідуть вони з вовком, а надбігає лис. Прицілився Іван.

— Не стріляй, Іване, — проситься лис.

— Якщо будеш нашим другом, то ходи з нами.

— Піду з вами.

Далі зустріли вони ведмедя.

— Якщо будеш нашим другом, то живим будеш, а ні — від кулі ляжеш.

— Рахуйте мене своїм другом.

Зустріли ще зайця. Вирішили убити його та пообідати.

— Не убивайте, — проситься заєць. — Я вам ще не раз у пригоді стану.

Стали вони жити в лісі. Заєць пасеться, а ведмідь, вовк та лис на полювання ходять. Зловлять яку звірину — Іванові несуть, а він уже ділить усім порівну. Але надокучило йому таке життя і каже побратимам:

— Чого нам жити у лісі, коли у селі набагато веселіше?

Прийшли вони до якогось села чи міста, а там чорні фани скрізь висять. Захотів Іван води напитися і зайшов до однієї хати. Кажуть йому:

— Нема води. Дванадцятиголовий змій усі криниці висушив, а в одній, де є вода, — сам сидить. Щодня йому за воду треба давати молоду дівчину. Сьогодні прийшла черга до царської дочки. Тому і чорні фани повсюдно. Сказав цар — хто врятує дочку, той стане на його місце.

Каже Іван:

— Які ви, люди, дурні, бо трохи і я нерозумний. Але покажіть мені, у якій криниці змій, і я цареву дочку врятую.

Привели люди Івана з побратимами до криниці і чекають, коли царева донька приїде. Нарешті привіз її, залляту сльозами, міністр. Стала вона над криницею, а Іван каже:

— Царівно, я тебе врятую.

— Якщо мене врятуєш, стану твоєю дружиною.

Наступила хвилина обіду. Прокинувся змій, піднімає своїх дванадцять голів.

— Де мій обід?

— Пообідаєш ти сьогодні раз і навіки, — каже Іван.

І почав змієві голови рубати. Відрубає одну, а вона знову приростає.

Гукає Іван:

— Бий, ведмедю, ями! Носи, вовче, голови, а ти, лисе, загрібай.

Іван стяв дванадцять голів, повідрізував язики, загорнув у хусточку і з царівною та міністром поїхав до царського палацу.

А царівна вже встигла всім Івановим побратимам червоні стрічки на шиї зав'язати. Так звірі й пішли слідом за бричкою до палацу.

Та дорогою міністр стяв Іванові голову, кинув його у канаву, а царівні сказав, що і її таке жде, коли вона не вийде за нього заміж. Мусила царівна поклястися, що батькові скаже, ніби міністр убив змія.

Міністр повернувся, забрав усі голови і поїхав до палацу.

А тим часом ішли звірі та й знайшли мертвого Івана у канаві. Зажурилися тяжко, а ведмідь каже:

— Треба лише цілющої води, і він оживе. Але хто нам принесе її з-за синього моря.

Каже лис:

— Ходи зі мною, зайче. Я прикинуся неживим, а ти притаїшся коло мене. Як прилетять сороки мене клювати, то ти постарайся одну спіймати.

Зловили сороку на полі, а вона почала скреготати-проситися. Лис каже:

— Нічого злого тобі не зробимо, лише віднесемо до начальника.

— А хто ваш начальник?

— Ведмідь.

Принесли її до ведмедя, він і каже:

— Полети, сороко, за синє море і принеси нам живлющої-цілющої води, аби ми свого побратима оживили.

— Прив'яжіть мені до лапочок пляшечки, і я полечу, — відповідає сорока. — Якщо через двадцять днів не повернуся, то знайте, що я море не перелетіла.

Бігає заєць дивитися, чи ще весілля не почалося у царському палаці: якраз на двадцятий день цар призначив.

Пройшло дев'ятнадцять днів, лис і каже:

— Треба приготувати яку їжу, бо сорока голодною прилетить.

Пішов вовк у село і приніс ціле порося.

А надвечір побачили всі, що сорока летить. Летить та скрегоче, бо дуже їсти хоче.

Відв'язали звірі пляшечки з цілющою-живлющою водою і кажуть:

— Оце порося, сороко, — твій обід. А ми беремося до роботи.

Підняли вони Іванову голову, вилили води на неї, на тулуб і — зрослося. Дали води Іванові ще й випити, а він каже:

— Що мені з того, що я живий, коли зброї не маю.

— Буде твоєю і зброя, і царівна, — відповідає ведмідь. — Пиши листа.

Написав Іван листа, заєць взяв його в зуби, і разом пішли до палацу. Зупинилися коло брами, а заєць із листом переліз через дірочку в паркані і став під вікном. Царівна заплакана у вікні сиділа. Побачила вона зайця і по стрічечці червоній, якою колись шиї всім Івановим побратимам перев'язувала, впізнала.