Сборник - Русалчин тиждень - Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників

Тут люди кинулися до вояка, дякують, хочуть його винагородити, але він ніякої нагороди не хоче. Дізнався сам цар, що вояк убив змія. Посилає по нього гінця.

Василь повідрізував з голів змія язики, завив у хустинку й пішов до царя. Цар зустрічає його і дивується:

— Невже ти в мене служив?

— Служив.

— А де ти таку силу заслужив?

— У гайку.

І він розповів про лісового діда та про його дарунки.

— То ти би міг і наді мною заволодіти? — питає цар.

— Коли бажаєте, то я зараз можу вашу волю вволити, — і береться за торбу.

Цар злякався й каже:

— Ні-ні, тільки докажи мені, що ти дійсно змія вбив.

Він виймає язики. А царська дочка стояла й дивилася, що вояк дуже файний. Прискочила вона до царя й каже:

— Якби не він, то була би й моя черга вмерти прийшла. Хочу за нього віддаватися. Ми будемо з ним щасливі.

Цар дав згоду. Справили весілля. І став жити вояк у царських палатах.

Були собі два брати мудрі, а третій дурний. Мудрі поженилися, розділили між собою маєток, а дурному дали бичка і залишили самого в старій хаті. Годував Іван бичка, а коли не стало сіна — жене його на базар.

Дорога йшла через ліс, і під старою липою хлопець сів відпочити. Раптом чує — заскрипіла липа.

— Що, бичка хочеш? — питає Іван.

Липа знову заскрипіла.

— Що, липо, даси мені гроші на Пилипа? Най буде на Пилипа — я почекаю.

Прив'язав до дерева бичка, а сам пішов додому.

Дочекався Пилипа — таке свято було колись — і йде до липи.

— Де плата за мого бичка?

А липа скрип-скрип.

— Що, не хочеш платити? То я тобі віддячу.

Побіг додому, взяв сокиру, і — до лісу.

Як ударив по стовбуру, а гроші золотим дощем посипалися. То розбійники у дуплі свій скарб мали.

Поносив Іван гроші мішком додому, насипав купу посеред хати і перебирає. Минає так день, другий. А на третій день найстарший брат заглянув через вікно до хати і побачив Івана за дивною роботою. Вірив очам і не вірив, та й побіг щодуху до середущого брата:

— Ходи, брате, щось тобі покажу.

Прибігли обидва, подивилися, і середущий брат думає вголос:

— Що нам зробити, аби ці гроші забрати?

— Заведемо його у темний ліс і там залишимо, — радить старший.

Як надумали, так і роблять. Зайшли до наймолодшого брата і почали манити його до лісу:

— Ходи, брате, там ще більше грошей наберемо.

А Іван мав ще залізну ступу, яку колись батько змайстрував. Він батька не пам'ятав і гадав, що це батькова ложка. Боїться він залишати ступу вдома, щоб хто не вкрав, і тягне її за собою до лісу.

Зайшли в дрімучий ліс, водять брати Івана й думають, що він десь відстане, а вони втечуть. Та Іван тягне за собою ступу і — ні кроку від них. Ходили-бродили, аж настала ніч. Напав страх на старших братів. Радяться, де ночувати. Каже Іван:

— Лізьмо на дуба.

Знайшли вони старого високого дуба і полізли. Старшим братам добре, бо вони голіруч, а Іван поки витяг свою ступу, то й північ прийшла.

Чують — хтось іде лісом. А то йшли розбійники. Прийшли і розсідаються просто під тим дубом. Вогонь розіклали і вечерю готують. Поки варилося, гроші порахували і під дубом закопали.

Запахла вечеря, а Іван шепоче:

— Браття, я хочу їсти.

— Тихше. Що будеш їсти?

— Я маю пляшку молока.

Почав пити, а потім каже:

— У них вечеря скоро буде. Ліпше виллю на них це молоко, а вони подумають, що це чарівний дощ, повтікають.

Іван почав лити молоко просто на якогось розбійника. А той розбійник був циган. Виставив язика, лиже молоко і примовляє:

— Ой, який солоденький дощик іде!

Розсердився Іван:

— Браття, я кидаю татову ложку!

— Йой, не кидай, Іване, бо погубиш нас! — просять брати.

Не послухався Іван, як кине ступу, як почала вона трощити гілля, гриміти-дзвеніти, розбійники налякалися, покинули вечерю і — втікати. Та ступа якраз захопила циганову ногу. Пошкандибав циган, а Іван — на землю, піймав цигана, відтяв йому кінчик язика і відпустив. Циган наздоганяє розбійників, кричить: «Чекайте!» А в нього виходить так, що розбійникам здається: «Тікайте!» Чешуть розбійники, аж у вухах свистить.

Іван собі сідає коло каші й гукає братам:

— Досить вам на дубі сидіти! Ходіть вечеряти.

Але брати бояться злізти.

— Та чого боїтеся? Я маю татову ложку.

Злізли таки брати, сіли коло вечері, а Іван копає яму під дубом. І викопав дуже багато грошей.

Як настав день, брати набрали два мішки грошей і кажуть Іванові:

— Будь тут. Ми віднесемо додому і повернемось по решту.