Іван Нечуй-Левицький - На кожум'яках

Євдокiя Корнiївна. Та йду, йду! Чого ти сердишся! (Виходить до пекарнi).

Євфросина, Настя, Ольга i Варвара.

Настя, Ольгаi Варвара (входять в хату) . Добривечiр, Євфросино! Чи жива, чи здорова?

Євфросина (плеще в долонi) . От i баришнi йдуть! Доброго здоров’ячка! Насилу вас дiждалась. (Цiлується з усiма). Буде оце з ким хоч поговорити. Ще добре, що тiтку оце з хати виперла. Прийшла, накричала повну хату, засмердiла гнилими яблуками свiтлицю, ще й вилаяла мене на Всi. боки.

Настя, Ольгаi Варвара. Ха-ха-ха!

Настя. Слава тобi, господи, що в мене таких тiток нема.

Ольга. В мене таких тiток нема, але зате моя мати зовсiм така, як твоя тiтка Горпина.

Настя. Чого це ти, Євфросино, так убралась, як на Великдень? Певно, когось ждеш у гостi? Га? Скажи-бо, скажи! Признайся.

Євфросина. Може, жду, а може, й нi. Там-то менi великiй клопiт. Хто схоче, прийде, а хто не схоче, то, про мене, як схоче.

Ольга. Це в тебе, Євфросино, нове плаття, та ще й шовкове.

Тi самi та Євдокiя Корнiївна.

Євдокiя Корнiївна (з порога) . Авжеж шовкове, та ще й дороге: по три карбованцi платила за аршин. (Входить). Здоровi були! (Цiлується зо всiма). А вашi матерi живi, здоровi?

Настя, Ольга, Варвара. Живi й здоровi i вам кланяються. А вас як бог милує?

Євдокiя Корнiївна. Та волочуся до котрого часу. Це ми справили Євфросинi одно шовкове плаття, а оце думаємо ще й друге справити, бо…

Євфросина. Годi вже, мамо, хвалитись. Вже й знайшли, чим хвалитись; неначе справдi яке диво шовкове плаття.

Євдокiя Корнiївна. Та ще оце ми купили Євфросинi новi золотi сережки та золотi… як-бо їх… каблучки на руки… їй-богу, забула. Ось покажи-бо, Євфросино! Там такi, так i сяють на всю хату.

Євфросина (сердито) . Ет, вигадали! Знайшли, чим хвалитись.

Настя, Ольга, Варвара. Ой, покажи! Покажи-бо, Євфросино, нехай ми подивимось. Покажи, серце!

Євфросина. Нехай перегодя. Мене не дуже кортить: я звикла до того. Iдiть, мамо, в пекарню та зготуйте нам закуску.

Євдокiя Корнiївна. Пiду, пiду! За всi голови. (Виходить).

Євфросина, Настя, Ольга i Варвара..

Настя (лапає пальцями Євфросинине плаття) . Яке ж гарне твоє плаття! Ото якби собi таке справити. Та яке широке та добряще! А як шелестить! А перейди, Євфросино, через хату.

Євфросина гордо переходить через хату i зумисне шелестить хвостом.

Варвара. Ой, як же шелестить! Шелесь-шелесь! Неначе листя на вiтрi. А який хвiст! Здається, увесь шелест на хвостi.

Тi самi й Оленка.

Оленка (входить) . Добривечiр! З недiлею будьте здоровi!

Всi. Доброго здоров’я! Спасибi, будь i ти здорова.

Оленка. Моя мати лягли спочивати та й кажуть: пiди до Євфросини та погуляй трошки. А я оце – й прийшла.

Євфросина. Сiдай, Оленко!

Оленка. Це в тебе, Євфросино нове плаття? Та яке гарне, як золото.

Євфросина. Мабуть; чи подобається тобi хоч трохи?

Оленка. Де вже пак не подобається! Менi такого й до смертi не носити. Ох! (Зiтхає).

Євфросина.А може, посватає хтось багатий, то й носитимеш.

Настя, Ольга, Варвара. Покажи-бо, Євфросинко, золотi сережки та браслети, покажи!

Євфросина. Та вже нiгде дiтись: треба показати. (Йде в кiмнату й виносить сережки й браслет).

Всi. Ой, гарнi ж! Аж блищать, аж горять! Так i сяють на всю хату.

Тi самi й Євдокiя Корнiївна.

Євдокiя Корнiївна (вбiгає з пекарнi прожогом) . Аж тридцять карбованцiв заплатила своїми руками! Надiнь, Євфросинко, то й я подивлюсь.

Євфросина. Таки не втерпiли, прибiгли: ще й Химку сюди приведiть. Пiдiть-бо, мамо, в пекарню, а то Химка там все перепалить та переварить.

Євдокiя Корнiївна. Пiду, пiду. (Виходить).

Євфросинанадiває перед дзеркалом сережки й браслет.

Всi. Ой, як блищать! А повернись, Євфросинко!

Оленка. Яка ти стала гарна в сережках! Вдвоє покращала.

Євфросина, Настя, Ольга, Варвара i Оленка.

Оленка. Дай менi, Євфросино, в руки браслет: ще зроду в руках не держала золота.