Михайло Грушевський - Вибрані статті

Тому кілька років я поставив гіпотезу, що в Київщині князівсько-дружинний устрій упав зараз по татарськім наході, що громади, скориставшись з тієї паніки, яку навели татари, скинули з себе зверхність князівську, увійшли в безпосередні відносини до татар і таким чином придбали собі автономію. Дальші студії затвердили мене в переконанні, що ся гіпотеза найбільше відповідає всьому тому, що ми знаємо за ті часи. Таким чином в Київщині, в тій початковій Русі, в тім гнізді державного устрою й давньої культури Русі, сей устрій раніш від усіх захопив кризис. Рівночасно мала упасти й культура, яку плекали верхні верстви суспільності: вони также біднішали, і остаточно на їх найтяжче відбився нахід татарський. Що було за Дніпром — трудно сказати; південна половина Задніпрянщини бодай чи не пішла дорогою Київщини; князівсько-дружинному устрою ще трудніше було тут задержатись: татарщина дамокловим мечем завше висіла над тим краєм. В Чернігівщині північній і в західній Русі — на захід від Случі і верхнього Дністра — старий устрій задержався, хоть і змодифікований.

З переходом під зверхність Польщі й Литви, в тих західних краях на основі того старого устрою розвиваються нові форми громадських відносин, найголовніше — під впливом нового фактора, невідомого доти на Русі — посідання земського з обов’язком служби. Сі нові форми также мало задовольнили громаду, як і старий лад громадський. І от на тій же старій Київщині вдруге повстають народні маси — проти устрою шляхетського, що й тут став коренитись і розповсюджуватись, вдруге — на очах історії нашої — маси пробують запровадити лад громадський, відповідний своїм жаданням, своїм ідеалам рівноправності і автономії.

Я вийшов за границі хронологічні свого курсу, щоб показати, як тісно й нерозривно сполучені між собою всі періоди історії Русі, як одні й ті ж змагання народні, одна й та ж головна ідея переходить через увесь той ряд віків, в так одмінних політичних і культурних обставинах. Тільки з зазначеної точки нам ясно визначиться єдність, сей зв’язок, і заступить механічне сполучення окремих періодів. Народ, маса народна звязує їх в одну цілість, і єсть, і повинний бути альфою і омегою історичної розвідки. Він — з своїми ідеалами й змаганнями, з своєю боротьбою, поспіхом і помилками — єсть єдиний герой історії. Зрозуміти його стан економічний, культурний, духовий, його пригоди, його бажання й ідеали — єсть мета нашої історії. Політично-громадський устрій звичайно не відповідав тим ідеалам. Свій чи чужий, він ніколи, чи майже ніколи, не був витворений відповідно ним, і громада з урядом стояли один проти одного не тільки в період давній. Устрій державний по всі часи цікавий нам переважно тим, оскільки він впливав на стан народу, оскільки сам підупадав впливу громади й оскільки відповідав її бажанням і змаганням. І культура, що розвивається в верхніх верствах народу, цікава нам головним чином не так сама в собі, як тим, що відбивається в її загальнонародного.

Відповідно цим принципам і в давній нашій історії ми завше повинні мати своєю вихідною точкою народну масу. Правда, ми мало маємо відомостей про народ, однак се не перешкоджає йому бути тою головною віссю, з якою ми повинні координувати свої висліди. Студіюючи політично-державний устрій, ми, скільки можемо, повинні вияснити собі питання, в якій мірі він був ділом самого народу, чи виріс він на ґрунті народнім, чи звідкись був перенесений чи накинений. Вияснити, оскільки відповідав він потребам народним і яке значіння й вплив мав на народну масу. Вислідити по змозі участь народу в політичнім житті і його відносини до політичних обставин. Се будуть головніші точки, до яких мають вести наші студії. Зверхня політична історія буде нам тільки стежкою до розуміння внутрішньої, а в сій останній, скільки можливо, ми повинні висліджувати те, що належить безпосередньо до народу. Подібно тому — і в сфері культурній.

Звичайно, там, де джерела дають матеріал дуже бідний, мусимо задовольнятись тим, що можна знати, коли не можемо знати більше, але висловлений принцип з того не тратить свого значіння, даючи нам критерій, на що повинні ми звернути особливу увагу.

Я мав зазначити коротко, як то було можливо на протягу кількадесят минут, головні моменти в давній нашій історії, що вимагають особливої уваги, і свою вихідну точку в вислідах історичних. Нарешті я хотів би сказати кілька слів про свою професію методологічну, спеціально для тих, що мають охоту студіювати зо мною історію viribus unitis. [8] viribus unitis (лат.) — спільними зусиллями