Михайло Грушевський - Вибрані статті

Я проминаю тут багаті скарби римські, бо хронологічно вони попереджають зазначений вище час, хоч мені особисто здається зовсім певним, що маємо тут пам’ятки зносин русько-слов’янських; переходжу до Сходу. Територія давньої держави руської дає велику силу нахідок монети орієнтальної — з Туркестану і каліфату Арабського, з віків VIII, IX і X. Сі скарби, порівняні з відомостями джерел писаних, переважно арабських, запевняють існування інтенсивних і широких зносин у народів руських з краями східними. За зносини з Візантією найкращими свідками будуть трактати київських князів з Візантією в X в., трактати власне торговельні, що самим змістом посвідчають, як широкі і дужі були ті зносини; пригадаємо хоч би той уступ в трактаті 907 р., де купцям руським заборонено вступати з свого передмістя до Константинополя партіями більше 50 мужів разом. Зносини з Північчю тривали дуже довго й стало; «путь із варяг в греки» київському книжнику XI в. здавався чимсь давнім (і так воно власне й було), і ці зносини держалися довго й потім; про них оповідають скандинавські саги і мовчки притакують київські монети на Балтійськім помор’ї. За зносини з західними народами й державами ми маємо згадку вже в такого мандрівця з X в. Ібрагіма ібн Якуба: він повідає, що «з Краква (себто Кракова) в Прагу ходили з крамом руси і слов’яни», але докладні і ширші відомості за ті зносини ми маємо вже з XI — XII в. Під впливом тих ріжних культур на основі слов’янській вироблялася оригінальна і багата, зазначена характерними, своєнародними ознаками культура руська княжого періоду. Той чи інший вплив брав перевагу часами, але нігди не підлягала вона йому пасивно. В раніші часи на тім терені панував переважно вплив східний, ірансько-алтайський, який дає себе знати найбільш виразно в культурі так званій скитській; з хрестом переважає інший вплив, візантійський. Імпонувала Русі багата матеріальна культура Візантії, зложена з елементів античних і східних, і ще більше — переховані там скарби духові. Як справедливо висловився один історик, духова робота на тогочасній Русі — розуміючи тут вищі її верстви — головним чином уложилася в переймання Св. Письма.

Література патристична, агіографічна і апокрифічна стає головним джерелом освіти й культури; письменство сербів і болгар, що попередили нас на цілий вік в тій знаємості і придбали вже значну колекцію перекладів, полегшило нашій громаді приступ до того нового джерела, з якого Русь почала черпати обома руками. Письменство зливається з ідеєю побожності, спасення, і під сим впливом виробляється справжній культ книги, що виявляється виразно, напр[иклад], в запитанні: чи можна ступити на письмо, хоч би літери були так стерті, що годі й прочитати?

Щодо результатів і розповсюдження сеї духової роботи, то тут заходить немала суперечка. Виходячи з деяких слів літописі, а ще більше з звісток Татищевського зводу літописного, деякі вчені приходили до виводу, що просвіта в Давній Русі стояла не нижче, а може, й вище, як в Європі Західній, що шкільництво було добре уряджене й широко розповсюджене. Але дати, на яких сі виводи оперто, викликають справедливий скептицизм. Не поділяючи оптимістичних поглядів на стан шкільництва, не можна заперечити, що книжна просвіта була розповсюджена доволі широко, і поруч з людьми письменними тільки, «почитателями книжними», подибуємо ми не раз тубільців, які перейшли вищу, риторичну науку, що була вінцем тогочасної візантійської освіти; пригадаймо Іларіона, Кирила Туровського та такі писання, як похвала князю Рюрику (в «Літоп[исі] Київській»), казання про св. Климента, новознайдене посланіє митроп[олита] Клима. Через грецьке теологічне письменство доходило до наших людей щось і з класичної освіти. Галицький літописець цитує Гомера, хоч не дуже вдатно, а митроп[олита] Клим писав «от Омира, и от Аристо[те]ля, и от Платона».

Як узяти найвищі точки тогочасної духової культури, то треба признати за нею високу вартість; такі речі, як «Слово» Іларіона або «Слово о полку Ігоревім», зостануться назавше коштовними і дивними пам’ятками. Те ж саме треба сказати і про забутки матеріальної культури: такі зразки пластики, як Київська Софія з її дивними мозаїками, різьбами, побутовими фресками, мають цікавість з погляду артистичного не тільки для нас. Побут народний розвивається, приймає більш різноманітний характер, з’являються скарги на розкіш та примхи багатих. Деякі переховані речі, напр[иклад], з убрання, визначаються великим смаком, розкішшю й майстерною роботою.

Читать дальше