1 ...7 8 9 11 12 13 ...40 Після того Вишневецькому були повернуті всі його маєтки, а проте пильно наказано не водити більше козаків на татарів та турків, щоб не викликати з їхнього боку помсти. Вишневецький скорився волі короля, та тільки не надовго. Життя у розкошах та багатстві не задовольняло завзятого козацького ватажка Байду, і при першій нагоді, не вважаючи на свої немолоді вже роки й на свої хвороби, він знову взявся за шаблю.
Сусідня з Україною сторона — Молдава, що під ті часи була у залежності од турецького султана, хотіла проти волі свого господаря, себто князя, скинути турецьке ярмо — і от молдавські бояри, шукаючи собі помочі, прислали посланців просити Вишневецького, щоб він, набравши військо, став господарем Молдави і уладнав спілку її з Польщею.
Вишневецький охоче на те одгукнувся і кинувся за поміччю до Війська Запорозького. Поклик улюбленого ватажка, що не один раз водив козаків до слави, зразу підняв на ноги запорожців, і до Вишневецького зібралося їх біля 4000. З тим військом Вишневецький року 1564 вирушив у Молдаву, та тільки там його чекала зрада. Другий претендент на Молдавське господарство, молдавський боярин Томжа, сподіваючись собі ласки од турецького султана, вдав з себе спільника Вишневецького, а коли той з невеликою купкою запорозької старшини та польської шляхти одрізнився од свого війська і йшов біля війська Томжі, той захопив Вишневецького з усією старшиною у бранці і мерщій послав у подарунок султанові.
Довідавшись про ту пригоду, запорожці кинулися на військо Томжі, та. побачивши, що догнати й визволити з неволі славного товариша Байду було вже неможливо, мусили, сумуючи, повернутися на Україну.
Діставши до рук свого завзятого ворога, турецький султан скарав його лютою смертю: Байду скинули з башти на залізні гаки, і він, зачепившись за один гак ребром, кілька днів висів та мучився. У народних згадках Вишневецький назавжди лишився не князем, а добрим товаришем січовим, завзятим Байдою, і народ оспівав його смерть так:
В Цареграді на риночку
Та п'є Байда горілочку:
Ой, п'є Байда, та не день, не два,
Не одну нічку, та не годиночку;
Ой, п'є Байда та й кивається
Та на свого джуру поглядається:
— Ой джуро мій молодесенький!
Та чи будеш мені вірнесенький? —
Цар турецький к ньому присилає,
Байду к собі підмовляє:
— Ой ти, Байдо, та славнесенький!
Будь мі лицар та вірнесенький:
Візьми в мене царівоньку!
Будеш паном на всю Вкраїночку!
— Твоя, царю, віра проклятая,
Твоя царівночка поганая! —
Ой, крикнув цар на свої гайдуки:
— Візьміть Байду добре в руки,
На гак ребром зачепіте! —
Ой, висить Байда та й не день, не два.
Не одну нічку, та не годиночку.
Ой, висить Байда, та й гадає,
Та на свого джуру поглядав,
Та на свого джуру молодого
І на свого коня вороного.
— Ой джуро мій молодесенький!
Подай мені лучок та тугесенький,
Подай мені тугий лучок!
І стрілочок цілий пучок!
Ой, бачу я три голубочки,
Хочу я вбити для його дочки. —
Ой як стрілив — царя вцілив,
А царицю в потилицю,
Його доньку в головоньку.
— Ото ж тобі, царю,
За Байдину кару!
Життя Байди Вишневецького та його походи й боротьба з бусурманами лишили по собі чималий слід на Україні й на Запорожжі. Він одсунув татарські кочовища од Дніпра на схід та захід і тим полегшив становище запорозького козацтва і зносини його з Україною. Про запорожців як про побідників татар пішла чутка по всіх сусідніх землях, і сусідні державці почали рахуватися з ними, як з визначною військовою силою, яку бажано мати на своєму боці. Козацтво й само підвищилося у своїх очах, на Україні ж почали прославляти козаків як оборонців народного життя, і замість невольницьких плачів та жалів на татарську руїну по Україні почали лунати вже й бадьорі пісні про козаків-побідників, як-от пісня про козака Голоту:
І
Ой, на полі та й на Килиїмськім,
На шляху битому ординськім,
Ой, там гуляв, гуляв козак Голота.
Не боїться ні огня, ні меча, ні третього — болота.
Правда, на козакові шати дорогії —
Три семирязі лихії:
Одна недобра, друга негожа,
А третя й на хлів несхожа.
А ще, правда, на козакові постоли вязові,
А унучі китайчані —
Щирі жіноцькі рядняні;
Волоки шовкові —
Удвоє, жіноцькі щирі валові.
Правда, на козакові шапка-бирка:
Зверху дірка, травою пошита,
А вітром підбита,
Куди віє, гуди й провіває,
Козака молодого прохолоджає.
ІІ
То гуляє козак Голота, погуляв;
Ні города, ні села не займав, —
На город Килію поглядає.
У городі Килії татарин сидить бородатий;
По горницях походжає,
До татарки словами промовляв:
«Татарко, татарко!
Ой, чи ти думаєш те, що я думаю?
Ой, чи ти бачиш те, що я бачу?»
Каже: «Татарине, ой, сідий, бородатий!
Я тільки бачу, що ти передо мною по горницях проходжаєш,
А не знаю, що ти думаєш та гадаєш».
Каже: «Татарко!
Я те бачу: в чистім полі не орел літав,
То козак Голота добрим конем гуляв.
Я його хочу живцем у руки взяти
Та в город Килію запродати,
Іще ж ним перед великими панами-башами вихваляти,
За його много червоних, не лічачи, брати,
Дорогії сукна, не мірячи, пощитати».
Читать дальше