Адріан Кащенко - Оповідання про славне військо запорозьке низове

То теє промовляє, — дороге плаття надіває;
Чоботи обуває,
Шлик бархатний на свою голову надіває,
На коня сідає
Безпечно за козаком Голотою ганяє,
А козаченько оглядається
І карбачем одбивається.
То вже ж той козак Голота добре козачий звичай знає,
Ой, на татарина скрива, як вовк, поглядав.
Каже: «Татарине, татарине!
На віщо ж ти важиш:
Чи на свою ясненькую зброю,
Чи на свого коня вороного,
Чи на себе, татарюгу старого?»
«Я, — каже, — важу на мою ясненькую зброю,
А ще лучче — на мого коня вороного,
А ще лучче — на себе, татарюгу старого.
Я тебе хочу живцем у руки взяти,
В город Килію запродати.
Перед великими панами-башами вихваляти
І много червоних, не лічачи, набрати.
Дорогії сукна, не мірячи, пощитати».
То козак Голота добре звичай козацький знає.
Ой, на татарина скрива. як вовк. поглядає.
«Ой, — каже, — татарине, ой, сідай же ти, бородатий!
Либонь, же ти
На розум небагатий;
Ще ти козака у руки не взяв,
А вже козакові віри доняв,
А вже за його й гроші пощитав.
А ще ж ти між козаками не бував,
Козацької каші не їдав
І козацьких звичаїв не знаєш».
А татарин його озирає,
З його насміхає:
«Ой, ти, — каже, — козаче, козаче нетяго!
Звідкіля ти розуму набрався,
Що вельми одіжно убрався?
Ой, на що ж ти уповаєш?
Чи на свою шапку-бирку,
Що травою шита,

Вітром підбита,
А зверху дірка?
Чи на свої постоли боброві,
Що шовкові волоки —
В односталь з валу?
Чи на свою сермягу семилатную?»
«Ой татарюга старий, бородатий,
Що твоя одежа зможе?
Ще побачим, кому Бог поможе».

Ой, на полі та й на Килиїмськім,
На шляху битім ординськім,
То не ясний сокіл літає —
То козак Голота, сердешний, добрим конем гуляє.
Ой, став татарин ік йому приїжджати,
Став тугого лука напинати,
Сердешного козака Голоту стріляти-рубати,
То козак Гилота нагайкою стріли одбиває.
Ой, на татарина скрива, як вовк, поглядає.
«Ой ти, татарин старий, бородатий,
Да на розум небагатий!
От тепер твого одного коня вороного
Поведу до шинкарки пропивати.
А другим твоїм конем вороним
По городу Килії гуляти, —
Ой, гуляти, гуляти, гуляти
Да єдиного Бога споминати!»

Ти між козаками не бував,
І козацької каші не їдав,
І козацьких жартів не знаєш…
Десь у мене був з кулями гаман, —
Я ж тобі гостинця дам».
Як став йому гостинці посилати,
Став татарин із коня похиляти.
«Ой ти, татарин старий, бородатий,
Да на розум небагатий!
Ще ти мене не піймав,
Да вже в город Килію запродав
І срібнії за мене гроші побрав!
Тоді козак добре дбав.
Чоботи татарські істягав.
На свої козацькі ноги обував;
Жупан татарський істягав,
На свої козацькі плечі надівав;
Бархатний шлик підіймав,
На свою козацьку голову надівав;
На коня татарського сідає,
Поле килиїмське вихваляє:
«Ой поле, — каже, — поле килиїмське!
Скільки я на тобі гуляв,
Да такої здобичі не здобував!
Бодай же ти літо й зиму зеленіло,
Як ти мене при нещасливій годині сподобило!
Дай же, Боже, щоб козаки пили та гуляли,
Хороші мислі мали.
Од мене більшу здобич брали
І ворогів під ноги топтали!»