Марко Кропивницький: Де зерно, там і полова

Денис( бухика ). Тьху на тебе, от причепилося!.. Неначе там тобі усередині що гарчить або ж гавка…

Пилип( глузуючи ). То, мабуть, горілка з сирівцем свариться? Коли б до цього кашлю та ще кольки…

Денис. Коли б тобі до очей та більма!

Пилип. А ти б менш тріскав кукульвану, не давило б!

Денис. Я за твої п’ю, чи як? Ти мене частував коли-небудь?.. Розговіюся, зараз на піч та й догоричерева: спатиму аж до провід!

Харитон. О! А до шинку?

Денис. Чортма за що, в кишенях ані дзенькне!

Харитон. А набір?

Денис. Набрався, братухо, по самісінькі вуха!

Пилип. Ніби не знайдуться такі, що почастують?

Денис. Ну й чого ти чіпляєшся, чого лізеш в вічі, як та слоква? Авжеж, що знайдуться ще путящі, не всі такі скнипи, як ти!

Пилип. У мене дурничку хава з’їла.

Денис. Вона вже й тебе туж-туж стріска!

Пилип. А стріска! Що ступінь, то вже ближч до домовини.

Денис. Коли б думав про домовину, не складав би карбованці в скриньку!

Пилип. Живий про живе міркує!..

Харитон. Ну й діждалися ж тепла! Надів сьогодні гедзетика, думка шибала: змерзну! – аж воно і в гедзетику парить.

Кирило. Га? То ще кров в тобі воює; а як мені, то ось і в кожусі холодно.

Харитон. Ну й зима ж була!

Пилип. Сутужна!

Денис. Було б, мовляв, ще сутужніш, та вже й нікуди!

Харитон. І довга! Таких зим довгих, либонь, ще й не було?

Денис. Була б ще довш, та вже й нікуди!

Пилип. А тобі що? Ні волика, ні корівки!.. Що ти, за пашею бідкався, чи як?

Денис. Не до тебе п’ють!

Пилип. Не стало топлива, ти хату обдер?

Денис. Обдер свою, а не твою!

Кирило. Далі зими ще довші будуть: перед кінцем світу геть усе переплутається…

Денис. Либонь, воно до того вже і йдеться. Мабуть, і ховрах геть повимерзав? Торішню весну мої хлопчаки таки наловили їх, аж на одинадцять карбованців; а цю весну, мабуть, чорт матиме й того заробітку?

Пилип. А чорт матиме! Бо тепера до волості, писар мені казав, прийшла статистика, що земство не платитиме вже за ховрахів…

Денис. Обдурюй кого іншого!

Харитон. Чи й справді? Не платитиме вже?

Пилип. Написано, щоб кожного наділу по скількох там ховрахів ловили та приставляли до волості…

Харитон. Гм, шутки!..

Денис. От чорт не видав! Ач, які митці? Чорта з два я їх ловитиму за спасибі!..

Пилип. Примусять!

Денис. Мене? Овва!

Кирило. Чи ловитимуть, чи не ловитимуть, а як захоче господь покарати, то відкіля те й лихо вирине: і ховрах, і кузка, і гемонська муха, і всяка нечисть!..

Пилип. А звичайно…

Харитон. А так, так… Все від господа милосердного!

Кирило. Адже розказував якийсь чоловік, що десь-то та хтось-то усіх ховрахів повипивав на своїм наділі; а сусіда його, каже, навіть і кухля води не збавив: на божу волю здався. Що ж, нарешті, вчинилося?

Харитон. Мабуть, у того, що виливав, геть ховрах хліб вибив?

Кирило. До цурочки, дощенту!.. А в того, що не зачіпав їх, хоч би тобі стеблину знівечили!

Денис. Он як!

Пилип. А бува, бува!..

Кирило. Все від господа милосердного!

Харитон. Ну, скажіть, на милость божу, що воно за причта, що вчора зовсім було насупилося ва дощ, думка шибала: ось-ось поллє, ось-ось ушкваре!.. Отже тільки погриміло та поблискало…

Кирило. Га? Воно вже так щоразу коїтиметься, що погримить, поблиска, часом трошки побризка та й розійдеться.

Роман( спершу наслухав, далі підходить ближче ). Через що ж то воно, діду, так коїтиметься?

Кирило. Га? Через що? Показав би я їм, та несила вже моя… А розплодилося їх до пропасті!..

Харитон. Отак і я догадувався, отак самісінько!.. Це ви, діду, про відьом кажете?

Кирило. Їздили колись вони на мені, та вже ж і я ними їздив, ого, ще й як їздив! Як сяду, було, на неї, та замордаю, та як почну хвайдою маніжити, аж мило з неї клубками котиться!..

Роман. Цебто у сні вам так вбачалося?

Кирило. Га? У сні? Стривай, дадуться вони коли-небудь тобі взнаки!

Денис. Роман митець кожному баки забивати!

Ті ж і Свирид.

Свирид. Про віщо чурукуєте? Пилип. Звичайно, про те, що, мовляв, щодня тебе муля…