Луцій Сенека - Моральні листи до Луцилія. Том I

Але мені соромно так розмовляти з тобою і підносити тобі такі слабкі ліки. Нехай інші кажуть: «Може, цього й не станеться!» Ти кажи: «Що з того, якщо станеться? Подивимось, хто переможе! А може, все буде мені на користь і така смерть прославить все моє життя. Цикута остаточно зробила Сократа великим. Вирви у Катона меч, яким він відстояв свою свободу, – і ти відбереш у нього чималу частину слави».

(15) Утім, я надто довго тебе умовляю, хоч потрібні тобі не умовляння, а лиш нагадування. Я не відводжу тебе геть від твоєї природи, – ти народжений для того, про що я мовлю. Тому тим більше маєш ти примножувати і прикрашати дане тобі благо.

(16) Закінчую цього листа, тільки припечатаю його своєю печаткою, тобто доручу йому передати тобі який-небудь прекрасний вислів. «Біда глупства ще й в тому, що воно увесь час починає життя спочатку». Вдумайся сам, Луцилію, кращий серед людей, в суть вислову – і ти зрозумієш, до чого противною є легкодумність тих, хто щоденно закладає основи нового життя, хто перед кончиною починає надіятися заново.

(17) Поглянь окремо на кожного – і відразу потраплять тобі на очі старі, що з особливою старанністю готуються обійняти посади, мандрувати, торгувати. Що є огиднішим, ніж старий, який починає життя спочатку? Я не додав би ім’я того, ким ці слова сказані, якби вони не були так мало відомі і належали б до тих розхожих висловів Епікура, які я дозволив собі і хвалити, і привласнювати.

Бувай здоровий.

Сенека вітає Луцилія!

(1) Я згоден, що нам від природи властива любов до власного тіла, що ми маємо берегти його, не заперечую, що можна його і пестити, але заперечую, що треба по-рабськи йому служити. Надто багато що поневолює раба власного тіла, того, хто дуже за нього боїться і все міряє його міркою.

(2) Ми повинні поводитися не так, наче зобов’язані жити заради свого тіла, а так, наче не можемо жити без нього. Надмірна любов до нього тривожить нас страхами, обтяжує турботами, прирікає на ганьбу. Кому занадто дороге тіло, тому чесність недорога. Не заборонено старанно про нього турбуватися, але коли вимагатиме розум, достоїнство, вірність, – треба ввергнути його у вогонь.

(3) І все ж, наскільки можливо, будемо уникати не тільки небезпек, а й незручностей і сховаємося під надійним захистом, добре подумавши, як можна прогнати те, що вселяє страх. Таких речей три, якщо я не помиляюсь: ми боїмося бідності, боїмося хвороб, боїмося насилля тих, хто могутніший від нас.

(4) Найбільший трепет викликає у нас те, чим загрожує чужа могутність: бо така біда приходить з великим шумом і сум’яттям. Названі мною природні незгоди – бідність і хвороби – підкрадаються тихо, не викликаючи жаху ні слуху, ні зору, зате у третьої біди пишна свита: вона приходить з мечами і смолоскипами, з кайданами і звірами, натравлюючи їхню зграю на нашу плоть.

(5) Згадай тут же і про темниці, і про хрести, і про дибу, і про гак, і про те, як виходить через рот наскрізь пропоровши людину паля, як розривають тіло колісниці, що мчать у різні боки, як насичують горючою смолою туніку з горючої тканини, – одним словом, про все, що придумала жорстокість.

(6) Так немає чого і дивуватися, якщо найсильнішим є жах перед бідою, такою багатоликою і так страшно оснащеною. Як той кат, чим більше він викладе знарядь, тим більшого досягне, бо один їхній вигляд перемагає навіть того, хто здатний витримати тортури, – так нашу душу легше всього підкоряє і усмиряє та загроза, якій є що показати. Бо і решта напастей не менш важкі – я маю на увазі голод і спрагу, і гноїння в грудях, і лихоманку, яка висушує нутрощі, – та вони приховані, їм нічим погрожувати здалеку, нічого виставляти напоказ. А тут, як у великій війні, перемагає значимість виду і спорядження.

(7) Тому постараємось нікого боляче не зачіпати. Інколи нам слід боятися народу, інколи, якщо порядки в державі такі, що більшість справ проводиться через сенат, тих сенаторів, що в милості, інколи ж – тих людей, кому на погибель народу віддана влада над народом. Зробити всіх цих людей друзями занадто марудна справа – досить і того, щоб вони не були тобі ворогами. Тому ніколи мудрий не буде гнівити тих, хто при владі, – навпаки, він буде ухилятися від їхнього гніву, як мореплавець від бурі.

(8) Ти, коли їхав до Сицилії, перетнув протоку. Необережний кормчий знехтував погрозами південного вітру, від якого стає небезпечним Сицилійське море, що завивається вирами, і вирушив не до лівого берега, а до того, поблизу якого бушує вир Харибди. А більш обачливий кормчий запитає у людей, що знають ці місця, чи сильний приплив і чи не віщують чогось хмари, і тримається подалі від місць, які зажили дурної слави через вири. Так само вчинить і мудрий: небезпечного володаря він уникає, але перш за все намагається уникати його непомітно. Одна із запорук безпеки – в тому, щоб не стрімко прямувати до неї відкрито: бо від чого ми тримаємося подалі, те засуджуємо.