Мурасакі Сікібу - Повість про Ґендзі. Книга I

Запозичена з Китаю система організації держави дозволила усталити господарське життя. За китайською архітектурною традицією була спланована і розбудована столиця Нара. Створено територіальну вертикаль влади: на початок IX ст. було 66 провінцій і близько 600 повітів та містечок; закладені стратегічні напрями-дороги (до), які зв’язали столичний регіон країни з окраїнами й існували декілька сотень років. Від столичного регіону (кіннай) на захід ішли Санйодо уздовж Внутрішнього Японського моря, Сан’їндо уздовж узбережжя Японського моря, Нанкайдо – морська дорога до берегів Сікоку та Кюсю; на схід – Токайдо – дорога на схід уздовж узбережжя, Тосандо – гірська дорога на схід, Хокурікудо – дорога через північні гірські перевали. В епоху Хейан на них уже був доволі помітний рух: наприклад, у «Повісті про Ґендзі» жриця провідного сінтоїстського храму на півострові Ісе їде на схід по Токайдо, а Ґендзі у вигнання – на захід човном уздовж узбережжя Внутрішнього Японського моря. (Японці зберегли деякі ділянки цих історичних доріг. Автор цих рядків побував на збереженій для туристів старовинній частині Токайдо біля перевалу Адзума і польовій дорозі на березі острова Біва, що була колись Хокурікудо. На їх проїзних частинах здатні були розминутися хіба що два вершники.)

Але в політичному житті країни стався загрозливий катаклізм. Було зроблено настирливу спробу створення буддійської теократичної держави, що викликало несприйняття як двору, так і аристократії. В політичному плані стало зрозуміло, що саме сінтоїзм, його розвинений культ і потуга, підкріплені конфуціанською доктриною, має стати духовною основою державотворення Країни сонця, що сходить. В організаційному плані це призвело до рішення перенесення столиці із занадто буддійської Нари в інше місце. Розпочали було будову нової столиці в Нобеока, але потім перенесли її північніше і в 794 р. заснували нове місто Хейан-кьо (Кьо – столиця, Хейан – мир і спокій). У 795 р. відбувся переїзд імператорського двору.

Хейан-кьо було побудовано згідно зі схемою планування китайської столиці Чаньань (столиці при династії Тан). Вважають, що в часи розквіту в Хейан-кьо мешкало до півмільйона людей, скоріше всього – набагато менше, але це місто, забудоване дерев’яними будівлями, було тоді одним із найбільших міст світу порівняно, наприклад, з Парижем і Києвом в Європі. Воно розташоване біля річки Камогава, на перетині ліній (дорі), що йдуть з півночі на південь, і вулиць (дзьо), що йдуть зі сходу на захід, і утворюють прямокутне шахове планування кварталів. У північній частині знаходилася територія імператорського палацу і парку (після багатьох реконструкцій і перебудов протягом тисячоліття палац (годзьо) знаходиться на цьому місці й зараз). Від палацу на південь йшла широка центральна магістраль до межі міста, де була брама Расьомон. У загальних рисах планування цієї центральної частини міста збереглося й донині.

Так, читач роману про принца Ґендзі може пройтися парком біля імператорського палацу (на північ від вулиці Марутамагі-дорі), на Нідзьо-дорі (так звана друга вулиця), відвідати парк і величний палац Нідзьо-дзьо («замок на 2-й вулиці»), в якому в часи Сьогунату перебував намісник самурайського уряду, в районі року-дзьо (6-ї вулиці), глухій окраїні часів Хейан, розмістилися твердині буддизму в Кіото – храмові комплекси Нісі-Хонгандзі та Хігасі-Хонгандзі. Колишня реміснича окраїна і межа міста – Кудзьо-дорі (9-та вулиця) проходить на південь від залізничного вокзалу, там тепер є станція метро. В добу Хейан буддійських храмів у Кіото було мало, а в межах міста їх будівництво спочатку було заборонене. Але минув час, і буддійські монастирі й храми «оконтурили» центральне ядро міста: найбільш відомі з них – згадані вище храмові комплекси в південній частині старого Хейан-кьо; на західних узгір’ях – Кінкакудзі («золотий павільйон»), Рьоандзі (в парку якого знаходиться «сад каменів» та ін.); на сході – Гінкакудзі («срібний павільйон»), Кійомідзу-дера (Храм чистої води), Сандзюсангендо (храм, відомий своїми золотими статуями тисячі будд) тощо. Найбільш шановані в Кіото сінтоїстські храмові комплекси Ясака-дзіндзя біля кварталу розваг Гіон, Хейан-дзіндзя побудований уже в XIX столітті (поруч два музеї мистецтв і публічна бібліотека Кіото), Фусімі-Інарі з вражаючою анфіладою воріт «торії».

Хейан-кьо – столиця миру і спокою, в міру розбудови крок за кроком набувала небаченої раніше в Японії вишуканості та елегантності. В цілому ж у житті держави в епоху Хейан набула сталості модель суспільства, в духовному і політичному житті якого склався триєдиний баланс сил сінтоїзму, буддизму і конфуціанства, закладений, як вказують науковці, ще при сприйнятті кодексу «Тайхорьо» в попередні століття. Правда, імператорська влада в добу Хейан, при всій церемоніальній пошані до Трону, була номінальною, а країною реально правили найбільш видні сановники. А найвиднішими поміж видних на той час були міністри із клану Фудзівара. Серед численної рідні клану відшукувались і наречені для юних імператорів – майбутні імператриці-матері. Законодавчо оформлений, добре продуманий механізм правонаступництва дозволяв можновладцям клану довгий час контролювати ситуацію при дворі.