Мурасакі Сікібу - Повість про Ґендзі. Книга II

Хоча стояла вже пізня ніч, але при такій нагоді не відвідати Великої імператриці [27] Тобто колишньої ньоґо Кокіден, головної дружини покійного імператора Кіріцубо й матері Судзаку, імператора на спочинку. було б нечемно, і тому Імператор перед від’їздом додому в супроводі Ґендзі попрямував до неї. Вона зустріла їх з неприхованою радістю. А Ґендзі, побачивши її, давно вже немолоду, мимоволі згадав покійну Фудзіцубо і з гіркотою в душі подумав, що є жінки, які живуть довше від неї. «Я зовсім постаріла і багато чого вже не пам’ятаю, але ваші милостиві відвідини нагадали мені про минулі дні», – сказала дружина колишнього Імператора крізь сльози. «Відколи мене покинули мої близькі, я не помічаю навіть, як настає весна, але сьогодні прийшла розрада. Сподіваюся, що не останній раз…» – мовив Імператор. Міністр, промовивши все, що належало, запевнив: «Вважатиму за честь знову відвідати вас…» Дивлячись на величний почет, з яким гості поспішили додому, дружина колишнього імператора з тривогою у грудях думала, каючись: «Цікаво, з яким почуттям згадує він минуле? Як передбачав віщун, йому таки судилося стати опорою держави, а мої спроби завадити цьому скінчилися нічим…»

Найсі-но камі [28] Тобто Обородзукійо, колишня коханка Ґендзі. також часто на дозвіллі поринала у спогади і так само при певній нагоді таємно отримувала листи від Ґендзі. Велика імператриця, завжди чимось незадоволена, скаржилася Імператорові на недостатні розміри свого річного утримання і періодичних доплат. Живучи під тягарем власного довголіття і нарікаючи на несприятливі для неї часи, вона відчувала сильну тугу за своїм блискучим минулим. Старіючи, ставала все сварливішою, і навіть Імператор на спочинку, її рідний син, не міг витерпіти її надокучливої вдачі.

Юґірі, син Великого міністра, написавши прекрасного вірша на задану тему в день відвідин колишнього Імператора, отримав високий чиновницький ступінь «сіндзі» й тим самим надію на присвоєння п’ятого рангу. До іспиту було допущено лише старших за віком і найобдарованіших юнаків, а витримали його тільки троє. В день Осіннього службового підвищення Юґірі отримав п’ятий ранг і звання «дзідзю». Хоча він і не забув про Кумої-но карі, дочку міністра Двору, та оскільки, на превеликий жаль, вона перебувала під суворим батьковим наглядом, то вони ніяк не могли зустрітися. Лише іноді, при нагоді, охоплені тугою, обмінювалися листами.

Тим часом Ґендзі, придбавши ділянку землі в чотири цьо [29] Цьо – міра площі, приблизно 0,99 га. на Шостій лінії на краю столиці, поруч зі старим будинком нинішньої Імператриці-дружини [30] Тобто ньоґо Умецубо (або Акіконому), дочки покійної пані Рокудзьо. , вирішив побудувати там нову оселю для спокійного життя, досить красиву й простору, щоб розмістити всіх близьких йому жінок, зокрема й тих, що досі жили в гірській глушині.

Наступного року принцові Сікібукьо, братові покійної Фудзіцубо й батькові Мурасакі, мало виповнитися п’ятдесят літ. У Західному флігелі садиби на Другій лінії готувалися гідно відзначити цю подію, тож і міністр Ґендзі, зважаючи на те, що його дружина Мурасакі – справжня дочка принца, квапив з будівельними роботами, бо новий, чудовий будинок якнайкраще підійшов би для такої урочистої церемонії. Настав Новий рік, а з ним нові турботи. Ґендзі весь час присвячував приготуванню до бенкету після урочистого молебня, добору музикантів і танцюристів. Пані Мурасакі, його дружина, опікувалася сутрами й прикрасами для образу Будди, вбранням для учасників церемонії і винагородами для монахів. Допомагала їй багато в чому Ханацірусато зі Східної садиби. Спільні клопоти тільки ще більше зблизили цих двох жінок. Коли чутка про те, що на його честь готується виняткова урочистість, розлетівшись по світу, досягла вух принца Сікібукьо, він з жалем і гіркотою подумав: «Досі Великий міністр обдаровував милостями багатьох, а мене ніби й не помічав і з будь-якого приводу принижував не лише мене, а й моїх домашніх». А проте він почувався задоволений високим становищем своєї дочки, яку Великий міністр вибрав серед багатьох інших жінок і виховав, і хоча її щаслива доля ніяк не вплинула на його власну родину, він радів, що удостоївся таких почестей на схилі років, тепер, коли всі навколо тільки й говорили, що про підготовку до святкування його п’ятдесятиріччя. І лише його головна дружина, як і раніше, ображалась і сердилася, не пробачивши Великому міністру неувагу, з якою той поставився до її власної дочки.