Мурасакі Сікібу - Повість про Ґендзі. Книга II

Ці слова були для неї повною несподіванкою. Хоча його голос здався дівчині юним і вельми приємним, вона не змогла вгадати, хто це, і зовсім розгубилася. Але саме тоді увійшли заклопотані служниці, щоб ще раз попудрити її обличчя, і невдоволений Юґірі пішов.

Соромлячись свого зеленого вбрання, він перебував у пригніченому стані й не показувався в Імператорському палаці, однак сьогодні поїхав туди, оскільки на святі Ґосеці дозволялося приходити в носі будь-якого кольору. Попри майже дитячий вік Юґірі здавався старшим для своїх років і тримався досить упевнено. Як Імператор, так і всі придворні ставилися до нього з великою прихильністю й рідкісною довірою.

Під час виступу в Імператорському палаці з нагоди свята Нового врожаю танцівниці показали якнайкраще все, на що здатні, і важко було комусь із них віддати перевагу. Однак особливої похвали заслужили дівчата з дому Ґендзі й Адзеці-но дайнаґона. Обидві були прекрасні, але, здається, дочка Кореміцу все-таки перевершувала суперницю. Напевне, придворні навперебій хвалили її за юну чарівну вроду й ошатний по-сучасному модний одяг, який нічим не видавав низького походження Кореміцу, її батька. Цьогорічне святкування вийшло своєрідним, бо танцівниці, які готувалися до служби в палаці, були трохи старшими, ніж звичайно. Милуючись ними, Ґендзі мимоволі згадав діву Ґосеці, яка так припала йому до серця колись. І ось у день Дракона, надвечір, він послав їй листа. Неважко собі уявити його зміст:

Жінку, ясна річ, зворушило те, що, перебираючи в пам’яті минулі місяці й роки, Ґендзі не стримав своїх почуттів і написав цього листа, який, на жаль, нічого їй не обіцяв. Отож вона відповіла:

Вона вибрала синюватий візерунчастий, як одяг танцівниць Ґосеці, папір і, змінивши до невпізнання свій почерк, написала кілька стовпців витонченим скорописом, переходячи від густо-чорної до зовсім блідої, ледве помітної оком, тональності туші. Від жінки її рангу кращого годі було й сподіватися.

Юґірі, син Ґендзі, зачарований красою юної танцівниці, дочки Кореміцу, палав таємним бажанням знову побачити її, але вона, уникаючи зближення з ним, трималася осторонь, а тому йому, ще надто боязкому, довелося тільки зітхати. Дівчина припала йому до душі настільки, що він навіть подумав, що знайде в ній втіху й примириться з втратою Кумої-но карі, яка, напевно, про нього забула.

Хоча передбачалося, що танцівниці залишаться у палаці відразу для виконання службових обов’язків, але після святкової церемонії їх тимчасово відпустили додому: дочка Йосікійо, намісника провінції Омі, вирушила на Обмивання в Карасакі, а дочка Кореміцу, намісника провінції Сетцу – в Наніва. Адзеці-но дайнаґон ще раз підтвердив свою готовність віддати дочку на службу в палац. Хоча Саемон-но камі [25] Саемон-но камі – начальник Лівої охорони воріт Імператорського двору. накликав на себе осуд тим, що подав до двору на святкування дня Нового врожаю як танцівницю Ґосеці свою невправну дочку, її врешті-решт також залишили на службі в палаці.

Почувши, що посада «найсі-но камі», розпорядниці жіночої прислуги Імператора не зайнята, Кореміцу, намісник провінції Сетцу, попросив Ґендзі посприяти з влаштуванням дочки на вільне місце, й той пообіцяв обов’язково у цьому посприяти. Дізнавшись про це, Юґірі відчув страшне розчарування. «Якби я був старший і з вищим рангом, – подумав він, – то попросив би Кореміцу віддати її за себе. А так я навіть не зможу відкрити їй свого серця…» І хоча його наміри не були особливо твердими, але нова невдача, на додачу до першої, з Кумої-но карі, раз у раз доводила його до сліз. Він часто зустрічався зі старшим братом його нової пристрасті, який служив у палаці. Отож одного дня принагідно запитав його голосом, приязнішим, ніж завжди: «Коли ваша сестра має стати на службу в палаці?» – «Кажуть, начебто вже цього року», – відповів той. «Вона така вродлива, що я, здається, закохався в неї до нестями. Як я заздрю вам у тому, що ви часто її бачите. А я часом не міг би ще раз з нею зустрітися?..» – «Та що ви, хіба це можна? Я і сам не бачуся з нею так часто, як мені хотілося б. А якщо вже братові батько не дозволяє наближатися до неї, то про зустріч з іншими хлопцями й мови не може бути…» – пояснював брат. «Тоді хоча б листа передайте…» – наполягав Юґірі.