Мурасакі Сікібу - Повість про Ґендзі. Книга II

Восьмого місяця нарешті скінчилося будівництво садиби на Шостій лінії, й Ґендзі готувався до переїзду. Південно-західна частина нової садиби призначалася для Імператриці-дружини, що належала їй як спадщина. У південно-східній частині мав оселитися він сам. Північно-східну було вирішено віддати Ханацірусато, що жила зараз у західних покоях Східної садиби, а північно-західну – пані Акасі. У старому саду за розпорядженням Ґендзі дещо змінили відповідно до смаку і побажань майбутніх мешканок будинку. Щось було прибрано зовсім, подекуди змінено обриси струмків, насипано нові пагорби. У південно-східній частині саду з високими пагорбами посадили чимало дерев, що цвітуть навесні. Ставок тут мав плавні обриси, а в саду, перед будинком, було зібрано дерева, якими зазвичай милуються навесні: п’ятиголчаста сосна, слива, вишня, гліцинія, багряник, азалія та інші. Між ними проглядали деякі осінні рослини.

Поруч з покоями Імператриці, на пагорбах від колишніх часів, було посаджено дерева з темно-багряним осіннім листям, проведено в сад прозорі струмки, розставлено камені, між якими жебоніла вода, як на водоспадах. З таким просторим краєвидом, що виблискував яскравими осінніми фарбами, не могли б змагатися навіть славетні гори й поля навколо будинку Ґендзі поблизу річки Ої в Саґа. У північно-східній частині садиби било прохолодне джерело, обіцяючи захист від літньої спеки. Перед будинком ріс чорний бамбук, щоб під ним міг гуляти свіжий вітерець. Поруч темнів гай, тінистий і прекрасний, як де-небудь в гірській глушині, обгороджений кущами дейції. Тут же росли, нагадуючи про колишні дні, помаранчеві дерева, гвоздики, троянди, тирлич, подекуди серед них траплялися весняні та осінні квіти. На окремій ділянці східної частини садиби, обнесеній частоколом, було побудовано павільйон для верхової їзди, який використовували кожного п’ятого місяця під час змагань зі стрільби з лука. На краю ставка густо росли півники, а на протилежному березі була стайня для чудових скакунів. У північно-західній частині садиби, за глинобитною стіною, містилися склади, щільно обсаджені соснами ніби для того, щоб узимку милуватися снігом на їхньому вітті. Поруч видніла огорожа з хризантем, щоб на них лягав ранковий іній в перші зимові дні, а трохи далі височіли гордовиті, так звані «материнські дуби», що славляться густим багрянцем свого листя, і ще якісь розлогі гірські дерева з невідомими назвами.

Хоча переїзд усіх разом намічався до свята Хіґан – Свята осіннього рівнодення, Імператриця воліла трохи затриматися, пославшись на можливу метушню. Пані Мурасакі поїхала в супроводі лише лагідної, покірної Ханацірусато. Хоча весняний сад навколо будинку Мурасакі не відповідав осінній порі, та все одно був прекрасним. Жінки пані Мурасакі їхали в в п’ятнадцятьох каретах, шлях перед якими розчищав передовий ескорт з придворних четвертого і п’ятого рангів. З придворних шостого рангу було обрано лише найдостойніших. І все ж почет не здавався надто пишним. Уникаючи небажаного осуду, Ґендзі обмежився найскромнішим. Почет Ханацірусато зі Східної садиби був також чисельним, крім того її супроводжував молодий послужливий Юґірі, який недавно заслужено дістав звання «дзідзю». Служниці отримали окремі, добре облаштовані, покої. Через п’ять чи шість днів переїхала Імператриця-дружина. Її переїзд був простий, але справив на людей незабутнє враження. І не дивно: ставши улюбленицею щасливої долі, вона мала добру душу й чутливе серце, а тому здобула загальну повагу. Внутрішні перегородки в садибі на Шостій лінії, огорожі та галереї були зроблені так, щоб спростити перехід з одного приміщення в інше і не заважати жінкам вільно спілкуватися між собою.

Коли настав дев’ятий місяць і дерева вкрилися яскравим багрянцем, здавалося, що немає на світі гарнішого саду, ніж перед покоями Імператриці-дружини. Одного вітряного вечора, розклавши на кришці від скриньки різноманітні осінні квіти й багряне листя, вона відіслала їх Мурасакі, пані Весняних покоїв. Її посланниця, висока дівчинка-служниця в темному нижньому одязі, який визирав з-під кількох шарів верхнього, світло-пурпурового кольору і короткою червоно-брунатною накидкою, спритно пройшла по галереях, коридорах і дугоподібних містках. Звичайно, вона не зовсім годилася для виконання такого відповідального доручення, але, видно, Імператриця не змогла знехтувати її миловидністю. Судячи з усього, ця дівчинка звикла до служби в найповажніших родинах. Вона була набагато гарнішою від інших і вирізнялася витонченими манерами.