Франческо Петрарка - До нащадків моє послання. Таємниця мого зцілєння, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь)

Великий поет висловив настільки ж красномовно, наскільки правдиво ту саму думку, що її ти не так давно розвинув докладніше у своїй поезії, звертаючись до одного з друзів. Тож я раджу тобі Італію, бо тамтешні звичаї, небо, моря, що зусібіч омивають її, кряжі Апеннінських гір, що тягнуться вздовж її берегів, і затишність кожної місцини, все ніби створене для заспокоєння твоїх турбот. Щоправда, я не став би тобі нав’язувати той чи той куточок того краю. Іди, куди душа твоя забажає, і нехай щастить. Іди без страху і неквапно; не обертайся на шляху, забудь минуле і спрямуй свої прагнення вперед. Надто тривалий час ти віддалений від батьківщини і від себе самого: час додому. «Вже сутеніє, а ніч належить грабіжникам», — застережу тебе твоїми власними словами. Залишається додати лише одне, доки не забув: доти уникай самотності, аж доки відчуєш, що від недуги твоєї не лишилось навіть сліду. Я нітрохи не здивувався, коли ти розповів, що сільське відлюдництво геть не допомагало тобі. А в чому сподівався ти знайти полегшення, самотній у глухому кутку? Зізнаюсь, не раз, доки ти переховувався там, знай зітхаючи на самоті і тужно позираючи у бік міста, я, спостерігаючи згори, підсміювався з тебе і казав собі: «До чого ж кохання затуманило розум цьому нещасному, що він позабував вірші, відомі будь-якому школяреві! Тікаючи від своєї недуги, він мчить до смерті!».

Ф р а н ч е с к о

Ти не помилявся. Але на які вірші ти натякаєш?

А в г у с т и н

Назонові рядки:

Ф р а н ч е с к о

Я чудово пам’ятаю ці рядки: вони мені замало з дитинства знайомі.

А в г у с т и н

Що з того, що ти багато знав, якщо ти не вмів застосовувати свої знання собі ж на користь? Тим недоречнішим видавалось твоє бажання усамітнення, що ти знав і аргументи давніх і нових авторитетів проти цього, та ще й власні додав. Справді, ти часто скаржився на те, що самотність тобі не на користь; ти нарікав щодо цього з багатьох нагод, зокрема у тій поемі, де ти надзвичайно виразно оспівав стан своєї душі; я з насолодою стежив, як ти її складав, і дивувався, як може, серед душевних потрясінь, виходити з вуст одержимого настільки чарівна пісня і як мають любити його Музи, якщо вони не тікають зі звичного житла, ображені завданими тривогами і відчуженням господаря. За словами Платона: «Хто володіє своїм розумом, марно стукає у двері поезії», що підтверджує його наступник Арістотель: «Не буває великого обдарування без домішки безумства» [121] Петрарка цитує тут діалог «Федр» Платона і «Поетику» Арістотеля. . Він, щоправда, мав на увазі інше безумство. Але про це іншим разом.

Ф р а н ч е с к о

Визнаю цілковито все, як є. Щоправда, не думав, що тобі могло сподобатися написане мною. Тепер я й сам полюбив ту поезію. Однак якщо маєш який інший засіб від кохання, то, благаю, не приховуй його від чоловіка, що найбільше потребує зцілення.

А в г у с т и н

Викласти одразу все, що знаєш, властиво радше хвалькові, ніж доброму порадникові. Все розмаїття ліків проти внутрішніх і зовнішніх хвороб вигадано не для того, щоб застосовувати їх усі гамузом проти однієї хвороби. Як каже Сенека: «Ніщо не перешкоджає одужанню більше, ніж часте чергування засобів; і рана не рубцюється, коли на ній всі ліки випробовувати» [122] Сенека. Послання. 2 (1.2), § 3. . Натомість, коли один засіб не допомагає, тоді вдаємось до іншого. Тому, незважаючи на розмаїття ліків проти цієї хвороби, я задовольнюсь небагатьма, поєднуючи ті з них, які, на мою думку, мають певніше тобі допомогти. Я маю на меті не навчити тебе чогось нового, а тільки вказати, які із загальновідомих засобів видаються мені найдієвішими для тебе. Є три засоби, каже Цицерон, здатні відвернути душу від кохання: пересичення, сором і осмислення; можна було б нарахувати їх більше або менше, але щоб не розійтися з авторитетним суддею, погодьмося на трьох. Про перший марно й згадувати, оскільки ти, звісно, заперечив би, що за даного становища пересичення в коханні для тебе неможливе. Щоправда, якби пристрасть дослухалась до розуму і виводила майбутнє з минулого, ти неодмінно визнав би, що предмет найбільшого захоплення здатен викликати не тільки пересичення, але навіть нудьгу й огиду. Однак я з досвіду знаю, що тебе не переконаю: навіть визнавши, що пересичення в коханні можливе і що, раз виникнувши, воно вбиває почуття, ти однаково стверджуватимеш, буцім твоя полум’яна пристрасть далека від пересичення, і я змушений буду погодитися з цим. Отже, мені залишається говорити тільки про два інших засоби. Гадаю, ти не станеш заперечувати, що природа наділила тебе душею шляхетною і скромною?