Франческо Петрарка - До нащадків моє послання. Таємниця мого зцілєння, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь)

Ф р а н ч е с к о

Якщо я правильно зрозумів сказане тобою, непідготованій душі подорожі не на користь, підготовану вони зцілюють, а вже зцілену — оберігають. Чи такий сенс твого потрійного догмату?

А в г у с т и н

Саме такий! Ти вдало підсумував мої міркування.

Ф р а н ч е с к о

Щодо перших двох положень, мій розум прийняв би навіть без пояснень. Що ж до третього, я не розумію, навіщо потрібна розлука зціленій душі, коли вона, таким чином, уже в безпеці? Хіба що — з остраху повернення хвороби…

А в г у с т и н

Така підстава не видається тобі вагомою? Якщо у випадку тілесних недуг є небезпека повернення хвороби, для душі така небезпека набагато більша. З усього написаного Сенекою навряд чи щось наочніше вказує на природу порятунку, як оці рядки з його послання: «Коли хто хоче позбутися кохання, нехай уникає всього, що здатне нагадати про кохане тіло». І далі пояснює, чому: «Бо ніщо не повертається легше за кохання». Вірні слова, здобуті з найглибшого досвіду! Інших свідчень тобі не наводитиму.

Ф р а н ч е с к о

Я визнаю справедливість цього судження. Але зауваж, ідеться про того, хто вже позбувся кохання, а не про того, хто хоче його позбутись.

А в г у с т и н

Ідеться про того, кому загрожує більше небезпека. Будь-яку рану небезпечніше ятрити, коли вона рубцюється, будь-яку хворобу — в період одужання. Але недбалість у пізніші терміни, по одужанні, теж не залишається безкарною. І оскільки приклади з власного життя справляють глибше враження, пригадай, як часто ти сам, вважаючи себе остаточно зціленим — і, напевне, був би зцілився, якби поїхав геть, — блукав знайомими вулицями міста, що було — не скажу причиною, але ареною твоїх нещасть, — і, навіть не заскочений жодною несподіваною зустріччю, на самий тільки вигляд тих суєтних місць, ти зітхав, і зупинявся, і, нарешті, насилу стримуючи сльози, вражений, біг далі і казав собі: «Бачу, причаївся тут, у невідомих засідках давній ворог. Усе тут іще дихає тою давньою смертю». Отож, якщо ти схильний прислухатись до моєї поради, якби ти навіть був зцілений (а тобі ще далеко до зцілення), я не радив би тобі й далі мешкати у цих краях, як не слід в’язневі, який щойно скинув кайдани, вештатись перед ворітьми в’язниці, начальник якої, не знаючи сну, ходить туди й сюди, налаштовуючи пастки на того, чия втеча так його засмучує:

Якщо, як я казав, ці перестороги не зайві для здорових, то наскільки ж нагальні вони для тих, що не позбулися іще хвороби і кого мав на думці Сенека, пишучи оті слова. Він виступив з порадою до тих, кому загрожує найбільша небезпека, розваживши, що марно було б звертатись до тих, хто палає безоглядною пристрастю. Він же мав на увазі найближчий до них ґатунок людей, які теж палають, але мають намір вирватися з полум’я. Нерідко в час одужання може зашкодити невинний ковток води, що до хвороби був би лише на користь; виснажену людину збиває з ніг легенький поштовх, що бадьорий чоловік заледве б відчув. Не так багато буває треба, щоб знову ввергнути у безодню нещасть відроджувану душу! Варто побачити пурпур на чиїхось плечах — і нагадує про себе честолюбство; від вигляду золотих монет просинається жадоба до грошей, вигляд вродливого тіла розпалює хіть, погляд очей пробуджує зі сну кохання. Внаслідок вашої нерозсудливості ця зараза легко проникає у ваші душі, а раз протоптаним шляхом дедалі легше знову повертається. З огляду на це ти маєш не тільки залишити нездорову місцину, але також старанно уникати всього, що вабить душу до колишніх пристрастей, щоб ідучи з пекла, озирнувшись назад, як Орфей, не втратити щойно віднайдену Еврідіку, тобто духовне здоров’я. Така суть моєї поради.

Ф р а н ч е с к о

З вдячністю приймаю твою пораду, бо, відчуваю, цей засіб саме від моєї недуги. Я вже ладен тікати, але не знаю, куди попрямувати.

А в г у с т и н

Численні шляхи відкриті для тебе, чимало гаваней лежать у досяжності. Знаю, що найлюбіша тобі Італія, і недарма ж рідна земля наймиліша: