Конфуцій - Вислови

Учитель сказав:

– Не рівня, я згоден, ти йому не рівня.

Цзай Юй заснув серед білого дня.

Учитель сказав:

– Не вирізати візерунка на гнилому суку, стіну з гною не штукатурити. То за що дорікати мені Юю?

Учитель ще сказав:

– Спочатку я спілкувався з людьми так: слухаючи їхні речі, вірив, що виконають обіцяне; та тепер я поводжу себе інакше: слухаючи їхні речі, чекаю, коли виконають. Я так перемінився через Юя.

Учитель сказав:

– Мені ще не траплялися тверді, непохитні люди.

Хтось зауважив:

– От Шень Чен.

Учитель заперечив:

– Як може бути він непохитним,

Коли так багато жадає?

Цзигун сказав:

– Я не хочу робити іншим того, чого я не хочу, щоб інші робили мені.

– Ци, це для тебе недосяжно, – зауважив Учитель.

Цзигун сказав:

– Можна звідати освіченість нашого Вчителя, але слів про природу людей і Путь Небесну від нього не почуєш.

Цзилу боявся почути щось нове, поки не виконано те, що він почув раніше і повинен був здійснити.

Цзигун спитав:

– Чому Кун Освічений дістав посмертний титул «Освіченого»?

Учитель відповів:

– Він був кмітливий, полюбляв навчатись і не соромився звертатися за порадою до нижчих, тому його назвали Освіченим.

Учитель говорив про чотири чесноти Цзичаня, що їх має чеснотливий муж:

– Він поводився благоговійно,

З шанобою служив вищим,

Був прихильний до простих людей

І вівся з ними справедливо.

Учитель казав:

– От Янь Пінчжун умів із людьми спілкуватися: був ввічливим і зі старим другом.

Учитель сказав:

– Цзан Освічений помістив велику черепаху в дім, де капітелі були прикрашені різьбленням у вигляді гір, а стовпчики на поперечинах – малюнком водоростей. Який же в нього був розум?

Цзичжан спитав:

– Що був за один міністр Цзивень: він тричі обіймав посаду, не виявляючи радості, і тричі йшов із неї, не проявляючи жалю, і неодмінно повідомляв про виконане на службі новому міністру?

Учитель відповів:

– Це була чесна людина.

– А чи був він людяним?

– Не знаю; як він міг бути людяним?

– А що за людина Чень Освічений? Він був власником десяти четвірок коней, але кинув їх, утік, коли Цуй убив володаря Ци; прийшовши в інший уділ, сказав: «Схожі тут на нашого вельможу Цуя» – і втік звідти. Прийшовши ще в один уділ, знову сказав: «Схожі тут на нашого вельможу Цуя» – і втік звідти.

Учитель відповів:

– Це була чиста людина.

– А чи був він людяним?

– Не знаю; як він міг бути людяним?

Цзи Освічений тричі думав, перш ніж діяти.

Учитель, почувши про це, сказав:

– Досить подумати двічі.

Учитель казав:

– Нін Войовничий поводив себе розумно, коли в країні була путь, і нерозумно, коли в ній не було путі. З ним за розумом зрівнятися можна, за дурістю – ні.

Учитель, перебуваючи в уділі Чень, вигукнув:

– Я вертаюсь! Вертаюсь! Мої синки стали зухвалі й фамільярні. Вони досягли всіляких чеснот, але не вміють себе обмежувати.

Учитель сказав:

– Старший Рівний разом із Молодшим Рівним не пам’ятали поганого, тому на них майже ніхто не був злий.

Учитель запитав:

– Хто сказав, що Вейшен Гао нехитрий? Коли хтось попросив у нього оцту, то він дав його, випрохавши у свого сусіда.

Учитель сказав:

– Солодкі слова, ласкавий погляд, шаноба надміру – усе це викликало в Цзо Цюміні сором і викликає сором у мене. Дружити з тим, кого таємно ненавидиш, – таке викликало в Цзо Цюміні сором і викликає сором у мене.

Янь Юань і Цзилу стояли перед Учителем. Він їх спитав:

– Чому ви не висловлюєте своїх бажань?

Цзилу відповів:

– Я хотів би, маючи повозку, коней і вбрання, підбите хутром, ділитися ними з другом і не досадувати, коли вони стануть непридатними.

А Янь Юань сказав:

– Я хотів би не хвалитися тим, що є в мені доброго, і приховати свої заслуги.

Потім Цзилу спитав:

– Хотілося б почути про бажання Учителя.

Учитель відповів:

– Дати спочити старим людям,

Бути щирим із друзями,

Піклуватися про молодших.

Учитель вигукнув:

– Усе скінчено! Я не зустрічав ще того, хто може засудити себе самого в душі, коли бачить, що помилився!

Учитель сказав:

– У будь-якому селищі на десять хатин завжди знайдуться люди, що не поступляться мені в чесності й щирості, але поступляться в схильності до науки.