Аристотель - Метафізика

Все це позбавлене сенсу й суперечить собі й здоровому глузду та схоже на Симонідове «розбалакування». Адже тут виходить «розбалакування», як у рабів, коли вони не можуть сказати нічого путнього. І здається, що самі елементи — [10] велике й мале, — кричать, наче їх тягнуть за волосся, бо вони ніяк не можуть породити число інакше, ніж подвоєнням одного.

Безглуздо, а радше неможливо, також покладати виникнення вічних сущих. Що ж до піфагорійців, то покладають вони чи не покладають виникнення, годі сумніватися; [15] адже вони чітко говорять, що після того як утворилося єдине (чи то з площин, чи то з поверхонь тіл, чи то із сім’я, чи то з іще чогось, що вони не в змозі назвати), одразу найближча частина необмеженого була притягнута й обмежена межею. Але оскільки вони розробляють будову світу і хочуть говорити мовою природничої науки, то, певна річ, варто розглянути їхні погляди на [20] природу, але в цьому дослідженні ми їх оминемо; адже ми шукаємо начала в нерухомих речах, тож потрібно вивчити виникнення таких нерухомих чисел.

Отже, вони не стверджують виникнення непарного, бо очевидно, що вони приймають виникнення непарного. А перше парне деякі з них утворюють із нерівних [25] через прирівнювання великого й малого. Тож необхідно, щоб нерівність між ними існувала передніше прирівнювання; якби ж вони завжди були рівними, то не були б нерівними передніше, бо передніше того, що існує завжди, немає нічого. Тому очевидно, що вони покладають виникнення чисел, не маючи на меті їх дослідження.

Утім, [30] постає складне питання (і заслуговує на докір той, хто його не помічає), а саме, в якому відношенні перебувають елементи і начала до блага і прекрасного? Питання полягає в тому, чи існує серед елементів і начал таке, яке ми маємо на увазі, говорячи про благо саме по собі і найкраще, чи ні, а натомість благо виникає пізніше. Адже, схоже, що давні теологи однієї думки з деякими нинішніми філософами [228] Мається на увазі Спевсипп. Див. також кн. XII, 1072b 31. , котрі [35] заперечують благо як начало, а натомість стверджують, що благо і прекрасне виявилися з поступом природи сущого (так говорять ті, хто стережеться справжньої трудності, з якою стикаються декотрі з тих, хто покладає началом єдине; [1091β] [1] проте ця трудність виникає не через те, що вони началу приписують благо як таке, що міститься в ньому, а через те, що вважають єдине началом, причому началом як елементом, і виводять з єдиного число). Щось подібне кажуть давні поети: що царюють і [5] передують не перші боги, як-от Ніч і Небо, або Хаос і Океан, а натомість Зевс. Одначе вони так говорять через зміну правителів сущого, тоді як принаймні ті з них, що не все говорять міфами, але й поєднують їх із наукою, як-от Ферекід та деякі інші, [10] які вважають перше, що породило, найкращим, а також Маги та з пізніших мудреців Емпедокл та Анаксагор, із яких один зробив елементом — дружбу, а другий началом — розум. Із тих же, хто покладають сутності нерухомими, дехто говорить, що єдине саме по собі є благо саме по собі; однак, на їхню думку, його сутністю є [15] насамперед єдине.

Отже, трудність полягає в тому, який із двох поглядів слід обрати. Було б дивно, якби першому й вічному та найбільш самодостатньому саме це перше — самодостатність і цілість — не було б притаманне як благо. Але ж воно є неминущим і самодостатнім саме тому, що є благополучним. Тож сказати, що [20] начало є таким, імовірно, правильно, проте говорити, що воно є єдиним, або якщо не єдиним, то принаймні елементом, власне, елементом чисел, — неможливо. Справді, це тягне за собою неабиякі труднощі, так що, аби їх уникнути, дехто відмовився від цієї думки, а саме, ті, хто визнають єдине першим началом і елементом, але для математичного числа. Адже всі одиниці стають чимось благим, і постає якась сила-силенна благ. Натомість якщо ідеї є числами, то всі ідеї є якимись благами. Одначе нехай будь-хто вважає ідеями, що йому завгодно. Та якщо ідеї є ідеями лише благ, то ідеї не є сутностями; якщо ж ідеї є також ідеями сутностей, то тоді всі тварини, [30] рослини і загалом все причетне ідеям є благами.

Отож і це виявляється безглуздим, і протилежний єдиному елемент — чи є він множиною, чи нерівним, тобто великим та малим, — постає злом самим по собі (тому дехто [229] Спевсипп. з них уникав ототожнення блага з єдиним, адже оскільки виникнення відбувається з протилежностей, зло з необхідністю буде природою множини; натомість інші [230] Платон і Ксенократ вказують нерівне як природу зла). Тож виходить, що все суще причетне до зла, окрім одного єдиного самого по собі, і числа більше причетні до чистого зла, ніж просторові величини, [1092α] [1] що зло є простором для блага [231] Див. Платон, Тімей, 52 А. В. і останнє причетне до того й спрямовується до того, що його знищує, бо одна протилежність нищить іншу. І якщо, як ми говорили [232] 1088 b 1. , матерія є кожна річ як можливість, як-от для дійсного вогню — вогонь як можливість, [5] то зло саме по собі буде благом як можливість. Отже, все це є наслідком того, що вони то покладають началом будь-який елемент, то протилежності — началами, то єдине — началом, то числа — першими сутностями, або сутностями, що існують окремо, або ідеями.