Аристотель - Метафізика

Тож із усього цього та іншого подібного [35] очевидно, що неможливо, щоб число і величини були окремими. [1086α] [1] Крім того, розходження поглядів на числа свідчить про те, що через хибність їхніх поглядів між ними самими виникає розлад. Адже ті, хто покладає тільки математичні предмети поруч із чуттєвими речами [207] Мається на увазі Спевсипп. , розуміючи, як складно довести існування видів і те, що вони вигадані, відмовилися від [5] видового числа і створили математичне. Ті ж, хто хотів зробити ідеї водночас числами, але не бачили, як за таких начал математичне число може існувати окремо від ідеального [208] Мається на увазі Ксенократ. , зробили ідеальне і математичне число тотожними за визначенням, тоді як насправді [10] математичне цим самим усувається (тому що вони говорять про власні, а не математичні передумови). Перший, хто покладав, що ідеї існують, що ідеї є числами і що існують математичні предмети [209] Платон. , розсудливо вчинив, розділивши їх. Тому виходить, що всі вони в певному сенсі говорять правильно, проте загалом неправильно. І самі вони виявляють це тим, що стверджують не одне й те саме, [15] а протилежне. Причина ж полягає в тому, що їхні засади й начала хибні. Адже важко вивести слушне з неслушного, за словом Епіхарма: ледь вимовлено, аж одразу видно, що неслушно.

Одначе стосовно чисел достатньо того, що ми розібрали та визначили (адже того, хто вже переконався, детальніше обговорення лише переконало б ще більше, але того, хто не переконався, не наблизило б до того, щоб переконатися). Що ж до того, що говорять про перші начала, перші причини та елементи ті, хто обмежується лише однією чуттєвою сутністю, почасти сказано в книгах про природу [210] Фізика, кн. 1, 4–6. , почасти не належить до нинішнього дослідження. Тих же, [25] хто кажуть, що існують інші сутності, крім чуттєвих, потрібно розглянути слідом за обговореними. Отже, оскільки дехто стверджує, що ідеї та числа є такими сутностями, і їхні елементи є елементами сущого та началами, нам варто розглянути, що вони говорять і в якому сенсі.

Тож тих, хто покладає лише числа [30] і математичні предмети, буде розглянуто пізніше [211] Мається на увазі Спевсипп. Див. 1090а 7-15, 20-b 20. . Що ж до тих, хто говорить про ідеї, то тут легко бачити, як вони міркують і які в них виникають труднощі. Вони одночасно покладають ідеї, з одного боку, як загальне та сутності, з іншого боку, як такі, що існують окремо і стосуються одиничного. Але, як ми вже розібрали раніше [212] Кн. III, 1003а 7-17. , це неможливо. [35] Причина того, що ті, хто говорить про загальні сутності, зв’язали одне з одним, полягає в тому, що вони не зробили сутності тотожними чуттєвим речам. Вони вважають, що всі одиничні речі у чуттєвому світі течуть і ніщо з них не лишається постійним, [1086β] [1] але загальне існує осторонь них і є щось інше. Як ми вже говорили раніше [213] 1078b 17–30. , поштовх до цього дав Сократ своїми визначеннями, проте він не відділяв загальне від одиничного, і тут він мислив правильно. [5] І очевидно, що це справді так. Адже, з одного боку, знання без загального неможливе, з іншого боку, відділення загального від одиничного є причиною труднощів, які виникають щодо ідей. Прихильники ж цього вчення, вважаючи, що, якщо мають існувати якісь сутності, крім чуттєвих і текучих, то вони існують окремо, але, не маючи ніяких інших, висунули [10] ті, що є загальними поняттями, а тому загальне й одиничне стали одним і тим самим. Отже, ця трудність притаманна самому вченню, яке ми обговорювали.

Обговоримо тепер те, що викликає певні труднощі і в тих, хто говорить про ідеї, [15], і в тих, хто про них не говорить, і про що йшлося в розгляді труднощів на початку [214] Кн. III, 999b 24 — 1000а 4, 1003а 5-17. . Якщо не стверджувати, що сутності існують відокремлено, і в такий спосіб, як про це говориться щодо одиничних речей, то сутність, як ми її розуміємо, зникає. Якщо ж покладати сутності окремими, [20] то як розуміти їхні елементи та начала? Адже якщо як одиничне і не загальне, то таких сущих буде стільки ж, скільки елементів, а елементи будуть непізнаванними.

Так, нехай склади в мові будуть сутностями, а їхні елементи — елементами сутностей. Тоді необхідно, щоб склад БА був один і кожний [25] із складів один, оскільки вони не є загальним і тотожні лише за видом, але кожний один за числом і певне «це» і не є однойменним. Далі, вони покладають кожне суще саме по собі одним. Але якщо склади є такими, то таким є і те, з чого вони складаються. Тож існуватиме не більше одного звука «а» і не більше одного з інших елементів на тій самій підставі, [30] на якій один і той самий склад із решти складів не може повторюватися. Проте якщо це так, то, окрім елементів, не буде інших сущих, а натомість лише елементи. Крім того, елементи будуть непізнаванними; адже вони не є загальним, а предметом знання може бути лише загальне. Це зрозуміло як із доказів, так і з визначень; адже ми висновуємо, [35] що сума кутів ось цього трикутника дорівнює двом прямим, якщо в будь-якого трикутника сума кутів дорівнює двом прямим, або що ось ця людина є твариною, якщо будь-яка людина є твариною.