Луций Анней Сенека - Моральні листи до Луцілія

Бувай здоров!

Сенека вітає свого Луцілія!

Знову хочеш мене переконати у своїй безпорадності: недобре, мовляв, повелася з тобою спочатку природа, потім - фортуна. А тим часом ти міг би вихопитися з юрби і піднятися до найвищого, яке лиш досяжне людині, щастя. Філософія, окрім іншого, має ще й ту перевагу, що не зазирає у родовід. Усі ж ми, якщо сягнути витоків, походимо від богів. Ти - римський вершник: до цього стану тебе впровадила твоя старанність. А скільки, далебі, є таких, кому недоступні чотирнадцять рядів(1)! Не всі можуть бути допущені до сенату. Та навіть військовий табір доскіпливо підбирає витривалих для трудів та небезпек. Доброчесність - гостинна для всіх. Усі ми для неї достатньо знатного роду. Філософія нікого не відкидає й не вибирає - кожному світить. Сократ не був патрицієм. Клеант найнявся за водоноса - поливав чужий город. Платона філософія не прийняла благородним, а зробила таким. Чому ж тобі зневірятися, чому не мати надії дорівняти їм? Усі вони твої предки, якщо будеш гідний їх. А гідний будеш тоді, коли сам себе переконаєш, що ніхто не перевищує тебе знатністю роду. Всі ми в однаковій мірі знатні: походження кожного з нас - поза межами пам'яті. Сказав же Платон(2), що немає володаря, який не походив би з рабів, як і раба, який не походив би з володарів. Усе перемішалось у безконечнім чергуванні поколінь, усе перевернула доля догори дном. Запитаєш, хто благородний? Хто від природи схильний до чесноти. Ось єдине, що треба брати тут до уваги. Інакше, якщо заглиблюватись у давнину, то виявиться, що кожна людина - з тих часів, перед якими ще взагалі нічого не було. Від самого початку світу й до наших днів нас провадила низка то блискучих, то похмурих перемін. Обставлений закопченими зображеннями предків атрій(3) не додасть нам благородності. Ніхто не жив задля нашої слави; не наше й те, що було перед нами. Дух робить нас благородними. Лише він за будь-яких умов може піднятися над самою фортуною. От уяви собі, що ти не римський вершник, а відпущений на волю раб. Навіть тоді, доклавши зусиль, ти зміг би стати єдиним вільним серед усіх вільнонароджених.- «У який спосіб?» - запитаєш мене.- Якщо про благо та про зло судитимеш не так, як судить про них люд. Потрібно дивитись не на те, звідки вони прийшли, а куди йдуть. Що робить життя щасливим, те і є справжнім благом. А справжнє благо не може перемінитись у зло. То в чому ж помиляються люди? Адже всі вони хочуть жити щасливо. їхня помилка в тому, що засоби для досягнення щастя вони приймають за саме щастя. їм здається, що вони біжать за ним, а насправді - тікають од нього. Бо дійсно, що таке щастя як не тривка безтурботність, несхитна впевненість? Люди ж нагромаджують причини для тривог і шляхом непевним, де стільки пасток, навіть не несуть - тягнуть на собі свій вантаж. От вони й віддаляються з кожним кроком від жаданої мети; що більше витрачають зусиль, то більше самі собі заважають і відкидають себе назад. Так само й з тими, хто опинився у лабіринті: сам поспіх заганяє їх у глухий кут.

Бувай здоров!

Сенека вітає свого Луцілія!

Нарікаєш, що там бракує тобі книжок. Але ж річ не в тім, чи їх багато, лиш у тім, чи вони добрі. Читання, якщо воно продумане, дає користь, якщо безладне - лиш розважає. Хто хоче дійти до якогось наміченого місця, той повинен триматись однієї дороги, а не звертати то на ту, то на іншу: іти і блукати - не одне і те ж саме.- «Я волів би,- скажеш,- аби замість порад ти надіслав мені трохи книжок».- Що ж, я готовий вислати тобі, які лишень маю, вимету геть усі скрині. Та навіть сам, якби змога, подався б туди, сам попри старість накинув би собі ту подорож, якби не мав надії, що скоро тобі пощастить звільнитися від тієї служби. Не зупинили б мене ні Сцілла, ні Харібда, ані та лиховісна казкова протока: не те що на кораблі - плавом я подолав би її, тільки б обійняти тебе й на власні очі побачити, оцінити, наскільки ти зріс духом.

А щодо твого бажання отримати й мої книжки, то від того я не вважаю себе красномовнішим, так само, як не вважав би себе вродливішим, коли б ти захотів мати моє зображення. Те бажання, знаю, від твоєї прихильності до мене, а не від оцінки. Та якщо й від оцінки, то й вона підказана прихильністю. Але, хоч би якими були ті книжки, читай їх так, мовби я все ще шукаю правди, не знаходячи її, шукаю вперто й наполегливо. Я ж не визнав над собою нічиєї влади(1), не прикриваюсь нічиїм іменем, і хоча з великим довір'ям ставлюсь до суджень видатних людей, де в чому і на свої покладаюся. До того ж ті великі мужі залишили нам не лише відкриття, але й багато ще не знайденого. Можливо, їм і вдалося б знайти необхідне, якби не шукали зайвого. Скільки часу вони прогайнували на хитромудрі плетива слів, на такі ж химерні, підступними стежками спрямовані роздуми, що лиш вигострюють марний дотеп! Затягуємо вузли, надаємо словам подвійного значення, а тоді все це розплутуємо. Чи так уже в нас багато вільного часу? Вже ми навчилися жити, навчилися вмирати? Весь наш хист, усю передбачливість мусимо спрямовувати на те, щоб уникнути обману на ділі, а не на словах. Навіщо мені ті тонкощі у розмежуванні подібних між собою висловів, якщо вони можуть стати пасткою хіба що для тих, хто пускається у заплутані роздуми? Речі вводять нас в оману - їх розрізняй! Зло приймаємо за благо. Вчора ми вимолювали для себе одне, нині - щось цілком інше. Бажання суперечать у нас бажанням, задуми - задумам. А як, скажімо, улесливість подібна до дружби! Вона не лише її наслідує, а й бере гору над нею, переганяє її. Саме їй охоче підставляємо вухо, саме її мова відразу сягає самого серця: що шкідливе в ній, те, власне, й солодке. Навчи мене, як розрізнити цю подібність. Під машкарою друга підходить до мене улесливий недруг. Під іменем чеснот нам у душу закрадаються пороки. Нерозважність ховається за йменням сміливості. Лінощі називаємо поміркованістю, боязкого - обережним. Ось у чому небезпечно помилятися! Ось на чому вибирай виразну мітку! Ну, а коли запитаєш когось, «чи є в нього роги»(2), то він не буде аж такий наївний, щоб тут же обмацувати своє чоло, не буде настільки дурним чи недоумкуватим, аби не доглупався, що ти лише найтоншими словесними хитрощами зробив його рогатим. Усе це хоч обман, та нешкідливий. Як ото чашки та камінці у руках штукарів: тут сам обман служить розвагою; а поясни мені, як це робиться,- і прощавай задоволення. Те ж саме й щодо тих словесних пасток (як ще по-іншому назву софізми?): тим, хто не знає, вони не шкодять, а тих, хто знає, не розважають. А якщо таки конче хочеш копирсатись у двозначності слів, то повчи нас, що щасливий не той, кого весь люд має за щасливця, до кого спливаються великі гроші, а лиш той, хто все своє добро має в самому собі, хто вирізняється стійким, піднесеним духом, хто кидає під ноги все, чим захоплюються інші, хто ні з ким не хотів би помінятись місцями, хто цінить у людині лише те, що робить її людиною, хто, обравши, за наставницю природу, пристосувався до її законів, живе за її приписами, той, у кого жодна сила не відбере його блага, хто навіть зло перетворить у благо, хто твердий у своїх судженнях, непохитний, безстрашний, кого якась стороння сила може потрясти, але жодна не здатна стурбувати, кого фортуна, замахнувшись найразючішою своєю зброєю, не годна поранити, хіба що дряпне, але й то рідко: всі інші її списи, якими вона кладе людський рід, відскакують од нього, наче той град, що, вдаривши по крівлі, не завдає ніякої шкоди мешканцям, лише вигримує по ній, а потім тане.