Луций Анней Сенека - Моральні листи до Луцілія

крутежами Харібда. Але котрий обережний, той розпитає досвідчених, що знають місця, де там яка течія, яку погоду віщують хмари, і тримається оподаль від тих горезвісних своїми водокрутами берегів. Те саме робить мудрець: уникає небезпечних можновладців, але передусім дбає про те, щоб уникати їх непомітно. Безпека, власне, в якійсь мірі й полягає в тому, що шукати її треба не навпрямець, не відкрито: тікати від чогось - значить його засуджувати. То як же нам забезпечитись од простолюду? І Насамперед - не жадаймо того, чого й люд жадає: суперництво не веде до злагоди. Потім - не володіймо нічим таким, що заздрісник міг би вирвати у нас з великою для себе користю. Хай на твоєму тілі буде якомога менше здобичі для напасника. Ніхто- принаймі мало хто,- не проливає людську кров заради самої крові. Довкіл набагато більше зависників, аніж ненависників. Голяка і розбійник не чіпає. Вбогому затишно навіть на небезпечній дорозі(4). Врешті, за давньою настановою, треба уникати трьох речей: ненависті, заздрості, зневаги. Як цього домогтися? Одна лише мудрість покаже стежку. Тут нелегко дотримати міри: слід остерігатися, щоб, тікаючи від заздрості, не здобутися на зневагу; а не бажаючи взяти когось під ноги,- не видатися таким, що й народжений для того, аби його топтали. У багатьох не бракувало причин для страхів через те, що вони самі могли бути острахом для інших. Тримаймось, отже, осторонь: зневага й заздрість - однаково шкідливі. Значить, філософія має бути нашим сховком. Не кажу вже для добрих, але й для тих людей, котрі ще не пройнялися злом, вона - мов знак святості. Красномовність у суспільних справах, як і будь-яка інша, покликана збуджувати пристрасті люду, має своїх ворогів. Філософія, навпаки, лагідна, віддана своїй справі, тому й не може викликати зневагу, її шанують люди різних занять, навіть найгірші з них. Зіпсуття ніколи не набере аж такої сили, ніколи так не озброїться у змові проти всіх чеснот, щоб ім'я філософії перестало бути шанованим і священним. А втім, самою філософією треба займатися спокійно і скромно.- «Як це так? - запитаєш.- На твою думку, скромно віддавався філософії Катон, що самою своєю промовою у сенаті приборкав громадянську війну? Катон, який сам-один кинувся між війська двох розлютованих вождів(5), Катон, який став водночас і проти Помпея, і проти Цезаря, хоч усі інші римляни нападали то на одного з них, то на другого?» - Можна б іще посперечатися, чи варто було мудрецеві втручатися тоді у суспільні справи.- «Чого домагаєшся, Марку Катоне? Таж не про свободу йдеться: її давно вже не стало. Питання лиш у тому, кого матиме своїм повелителем Рим - Помпея чи Цезаря. А що тобі до тієї суперечки? Ні одна, ні друга сторона не є твоєю: мова лише про вибір повелителя. То яка тобі різниця, хто візьме гору? Може перемогти кращий, але хто б із тих двох не переміг, той таки напевно не буде зразком чесноти».-/Я торкнувся лиш тієї ролі, яку Катон відіграв уже наостанку. Але й попередні роки були не з тих, які давали б можливість мудрецеві займатися справами республіки, що стала здобиччю грабіжників. На що ж інше, окрім вигуків та гнівних слів, міг спромогтися Катон, коли люд, ухопивши його, тягнув, обпльованого, геть за межі форуму, чи коли прямо таки з сенату його вели до в'язниці(8)?.. Потім ми ще повернемося до того, чи мудрецеві слід займатися державними справами. А тим часом відсилаю тебе до стоїків, які, відсторонені від суспільних справ, усе ж нічим не ображали тих, хто при владі, а лиш відійшли, аби вдосконалювати своє життя і створювати правові засади для людського роду. Мудрець не порушуватиме усталених звичаїв, не привертатиме загальної уваги небувалим способом життя.- «То що? Варто триматись тієї засади - і буду в безпеці?» - Не можу тобі обіцяти цього у більшій мірі, аніж поміркованій людині обіцяю здоров'я. Трапляється, що й у затоці тоне корабель,- що вже казати про відкрите море! Наскільки ймовірніші небезпеки для того, хто постійно в дії, у напрузі, якщо й дозвілля не захищає від пригод? Гинуть іноді й невинні (хто перечитиме?), але винні - таки частіше. Мистецтвом бою володів той, кого й крізь панцир досягло вістря. Взагалі ж, розумний бере до уваги задум, а не наслідок. Початок залежить від нас; щодо завершення вирішує фортуна, але над собою я не визнаю її суду.- «Все ж вона чимало може нашкодити, чималою бідою вдарити!» - Розбійник, порішивши мене, буде моїм убивцею, а не суддею. Ти вже сягаєш рукою по щоденний прибуток. Нині платитиму тобі золотом. А що мова зайшла про золото, то ось тобі порада, як домогтися того, щоб і користуватись, і володіти ним ти міг любіше. «Той найбільше втішається багатством, хто найменше відчуває в ньому потребу». Поцікавишся, чиї то слова? Я вже звик (знай мою щирість) хвалити чуже: це слова Епікура, або Метродора, або ще когось із тієї майстерні. Та хіба так важливо, хто сказав? Усім сказав. Хто відчуває потребу в багатстві, той боїться за нього. Хто тремтить над своїм майном, той не може втішатися ним, а хто прагне ще й додавати що-небудь до нього, той, пам'ятаючи про відсотки, забуває з нього користати: отримує рахунки, вичовгує торгову площу, гортає календар - із господаря стає управителем.