Лонг: Дафніс і Хлоя

Полюючи на о. Лесбосі1, у гаю німф я побачив картину, гарнішої од якої мені не доводилось оглядати. На ній, оцій картині було зображено любовну повість. Чудовий гай: багато в ньому дерев, квітів, вологи. Джерело щедро живить вологою і квіти, і дерева. Та над усе ця картина приваблювала очі мистецьким виконанням, а ще вражала доля закоханих. Про неї знали скрізь в околиці, і багато чужинців приходило сюди: одні помолитись німфам, інші — оглянути картину, на якій було намальовано жінок, що родять дітей; інші ж у пелюшки їх сповивають; далі немовлята — між отарою овець, які їх годують; пастухи знаходять цих дітей, потім молода пара, обнявшись, присягається у вірності; зображено напад морських піратів і вторгнення ворогів. Бачив я ще й інші речі, також любовні, які викликали в мене подив і бажання з’явити їх у повісті. Я знайшов людину, яка пояснила зміст картини, і тоді написав чотири книжки, присвятивши їх Ероту2, німфам3 і Панові4. Вони, ці книжки, для людей — милий набуток, який лікуватиме їхні хвороби, у журбі стануть втіхою, у коханні — солодким спомином і повчанням для тих, хто не мав любові. Ніхто ж не втік і не втече від Ерота, поки існує краса та дивляться очі, а нам нехай бог дасть розум здоровий, щоб описати цю любовну історію інших людей.

На Лесбосі є місто Мітилена, велике й прекрасне, покраяне каналами, у які котить свої води море, воно прикрашене мостами з тесаного білого каменю; можна подумати, що бачиш перед собою не місто, а острів. Від того міста, Мітилени, на відстані близько двохсот стадіїв5 простягались поля багатої людини — чудовий маєток: гори, повні дичини, пшениценосні ниви, пагорби, укриті виноградом, пасовиська для худоби, а море хвилями набігало на дрібненький пісок широкого берега.

Саме на цьому полі один із козопасів, на ім'я Ламон, пасучи стадо, знайшов дитя, яке годувала коза. Тут був дрімучий ліс, і кущі терня, переплетені плющем, і м'яка трава, на якій це дитя лежало. Сюди часто прибігала коза, залишаючи своє козенятко. Надовго зникала, бо затримувалася тут при дитині. Ламон не раз спостерігав походеньки кози, бо школа йому стало залишеного козеняти, і ось якось, саме опівдні, йдучи слідами кози, побачив, як вона обережно розставила ноги над дитям, щоб не пошкодити його ратицями, а дитя, начебто з материнських персів, ссало молоко. Пастух, очевидно, цим був уражений і, підійшовши близько, знайшов величенького й гарного хлопчика в пелюшках, значно кращих, ніж це буває у підкидьків, а саме: пурпурний плащик, на ньому золота брошка й маленький меч із ручкою із слонової кістки.

Спочатку пастух хотів узяти тільки розпізнавальні речі, зовсім не турбуючись про дитину, але тут йому стало соромно від того, що коза людяніша за нього, почекав до ночі й приніс своїй жінці Мірталі оце все: і розпізнавальні речі, і хлопчика, і навіть козу привів. Коли ж жінка здивовано запитала, чи й кози народжують дітей, він їй усе розповів: як знайшов дитину, як коза її годувала, як йому стало соромно залишати хлопчика на погибель. З Ламоном Міртала погодилась, і вони визнали дитя за своє, усе, що було при ньому, заховали й віддали його козі, щоб годувала; а щоб ім'я хлопчика було подібним до пастуших, вирішили назвати його Дафнісом.

Згодом, через два роки, пастух на ім'я Дріас, пасучи стадо на сусідніх полях, натрапив на подібну знахідку й подібне побачив. Тут, у великій скелі був грот німф, усередині просторий, а ззовні округлий. У ньому стояли вирізьблені з каменю статуї німф, ноги їхні — босі, а руки аж до плечей голі, розпущене волосся спадало на плечі, на талії — пояски, усмішка в очах — так виглядало, ніби вони танцювали. Вхід до гроту був посередині великої скелі. Із джерела спадала струмочком вода, тому перед гротом зеленів привабливий лужок, на якому росла ніжна травичка, щедро зрошувана вологою. Тут-таки лежали дійниці та флейти, сирінги6 й сопілки — жертовні дарунки старших пастухів.

Саме до цього храму німф часто забігала вівця, що недавно народила ягнятко, отож не раз у Дріаса виникала думка: вівця, мабуть, пропала. Тому він, щоб її блудячу покарати й навернути до порядку, зробив петлю із зеленої гілки й поставив біля скелі — хотів там вівцю зловити. Дріас, прийшовши сюди, побачив дивовижу: вівця, як людина, давала своє вим'я, повне молока, дитині, а дитина спокійно, без плачу, шукала той чи інший сосок чистим і радісним ротиком, а коли вона досита напилася, вівця облизала язиком її личко. То була дівчинка. Біля неї лежали пелюшки та розпізнавальні речі: вигаптована золотом пов'язка, золотисті сандалії, золоті браслети.