Лонг - Дафніс і Хлоя

Багаті юнаки з Мітимни18, які захотіли з винятковою розкішшю обставити збирання винограду, спустивши на воду мале судно й посадивши на ньому до весел домашніх, поплили біля приморських мітіленських полів. Тут були гарні затоки біля берегів, що красувались чудовими будівлями, вигідні пляжі, гаї, парки: одні — витвір природи, інші — творіння людського мистецтва, словом, прекрасне місце для розваг. Тож вони плили собі, вряди-годи наближаючись до берега, але нічого поганого не чинили, веселили свої душі розмаїтими розвагами: з високих скель ловили рибу вудками, прив'язавши тоненькі нитки до очеретин, а по тому за допомогою собак ганяли зайців, які втікали від крику до виноградників. Ловили також птахів сітками — диких гусей, качок, дрохв; це задоволення давало їм користь — їжу для столу. Коли ж чогось не вистачало, брали те в селян, викидаючи більше оболів, ніж воно було варте. А потребували вони хліба, вина та даху, бо ж, здавалося їм, небезпечно плавати по морю осінньої пори. Тому й судно витягли, остерігаючись, на сушу — передбачалася непевна ніч.

Саме тоді один селянин, не маючи шнура, щоб витягнути камінь, яким, звичайно, видушують сік із винограду, бо старий порвався, потайки зійшов до моря, добрався до судна, яке ніхто не сторожив, забрав канати й, принісши додому, використав їх у своїй потребі. Даремно вранці мітимнійські юнаки шукали канатів, ніхто не признався у крадіжці, тож, докоривши господарям, відпливли. Подолавши тридцять стадіїв, прибули до полів, на яких проживали Дафніс і Хлоя, бо ж здавалося їм, що ця місцевість чудова для полювання на зайців. Тут вони, не маючи каната, узяли довге зелене пруття, скрутили його як канат і прив'язали до берега судно за вершок керми. Опісля випустили собак, щоби нюшили дичину, і розставили сіті на стежинах, які облюбували зайці. Собаки, бігаючи, своїм гавканням налякали кіз, які, залишивши узвишшя, побігли до моря. Не знайшовши на піску нічого їстивного, відважніші підійшли до судна і з'їли зелене пруття, яким було прив'язано судно.

Раптом на морі знялася хвиля від вітру, що подув із гір. Відплив швидко забрав відв'язане судно й заніс далеко в море. Спостерігши це, мітимнійці, одні біжучи до моря, а інші збираючи собак, учинили крик, так що жителі з близьких поселень, почувши, позбігалися сюди. Та годі було зарадити. Сильний вітер із нестримною швидкістю відносив судно разом із течією. Тож мітимнійці, утративши немалі здобутки, шукали пастуха кіз і, знайшовши Дафніса, роздягни його та били, а один із них узяв собачу мотузку і зігнув хлопцю руки, щоб зв'язати. Дафніс кричав, коли його били, просив допомоги в селян, а особливо в Ламона та Дріаса, які, хоч були старі, ще мали силу й загартовані селянською працею руки. Вони виступили на захист хлопця й вимагали, щоб справедливо розглянути те, що сталося.

Усі погодилися і суддею посадили волопаса Філета. Адже він був найстарший із присутніх і славився по селах особливою правдивістю. Першими промовляли мітимнійці, ясно й коротко, бо ж мали суддею волопаса: «Ми прибули, — сказали вони, — до цих полів, бо хотіли тут полювати. Своє судно, прив'язавши зеленим пруттям, залишили на березі, а самі за допомогою собак шукали дичини. А кози отого хлопця прибігли до моря й, з'ївши пруття, відв'язали тим самим наше судно. Ти ж бачив, як його понесло море. А скільки, гадаєш, на ньому було добра? Який там гине одяг! Які собачі прикраси! Скільки грошей! За них можна було б купити всі оті ваші поля. Саме за них думаємо забрати оцього хлопця, негідного козопаса, що, наче мореплавець, пасе свої кози біля моря».

Такі звинувачення висунули мітимнійці. Дафнісові стало погано після побоїв, але, спостерігши, що наближається Хлоя, не зважав ні на що й так промовив: «Я пасу кози, як годиться. Ще ніколи жоден сусід та й узагалі ніхто не скаржився, що моя коза або паслася у чийомусь саду, або потоптала молодий виноград. А ось ці погані мисливці мають невчених лихих собак, які, бігаючи сюди й туди, своїм гавканням зігнали кіз із пагорбів та долин до моря, наче вовки. Кози з'їли пруття, бо на піску не було ні трави, ні конюшини, ні тим'яну, а судно загинуло від вітру та моря — це справа бурі, а не кіз. Вони заявляють, що на судні були гроші та одяг, а хто, хоч трохи маючи здорового глузду, повірить, щоб для судна з таким багатством замість каната вживано пруття?»

Після цих слів Дафніс заплакав і викликав у селян велике співчуття, так що Філет, як суддя, присягнув на Пана й німф, що Дафніс зовсім невинний, ані його кози, а тільки море та вітер, над якими є інші су/їді. Проте тими словами Філет не переконав мітимнійців. Вони, розгнівані, кинулися на Дафніса, схопили й хотіли зв'язати. Тут селяни, не стримавшись, підскочили до них, наче шпаки чи галки, і швидко відібрали Дафніса, що й сам боровся з ними. Селяни побили їх киями, змусили до втечі й зупинилися не раніше, аж поки не прогнали їх на чужі поля.