Лонг - Дафніс і Хлоя

Коли підійшла Хлоя зі своїми, тоді запалили багаття, частину м'яса спекли, а частину зварили, віддали німфам, як годилося, вилили повний глечик молодого вина, Дафніс зробив із листя ложе й, сівши на ньому, їв, пив, забавлявся, поглядаючи водночас на стадо, щоб часом не напав вовк і не погосподарив, як ворог. Тут вони на честь німф почали співати пісень, що їх творили давні пастухи. Тільки надійшла ніч, полягали спати на полі, а вранці згадали ще й Пана. Вибравши цапа, провідника стада, увінчали його сосновим віночком і підвели під сосну, де стояла статуя бога. Тут, виливши вино на жертву, прославляли його. Знявши шкуру з цапа, м'ясо зварили та спекли й поклали в листі на лузі, шкіру ж з рогами повісили на сосні напроти статуї — пастуша офіра пастушому богу. Дали Панові також частку м'яса і з великого кратера вилили жертовне вино. Хлоя співала, а Дафніс грав на сирінзі.

Опісля, прилігши, їли. Раптом перед ними з'явився волопас Філет, який ніс для Пана віночки та грона винограду на гілках із листям. Його супроводжував наймолодший син Тітир, жвавий золотокосий хлопчак, з білим личком та синіми очима; він біг за батьком, стрибаючи, як козеня. Усі піднялися й разом із Філетом пішли вшановувати Пана: на волоссі сосни повісили гілки з виноградними гронами, після чого посідали близько один до одного й попросили Філета бути їхнім гостем. Старші пили вино й багато говорили: як пасли корів, кіз та овець у своїй молодості, скільки разів уникнули грабіжницьких нападів піратів, хтось згадав, як убив вовка, інший стверджував, що тільки Пан краще грає на сирінзі від нього, — це сказав Філет, який любив попишатися.

Тоді Дафніс і Хлоя уклінно попросили його, щоб він їм передав щось зі свого мистецтва, і зараз, на цьому святі бога, заграв на сирінзі. Філет відмовлявся, заявляючи, що в нього коротке дихання, проте взяв у Дафніса сирінгу. Вона була замала для його великого мистецтва, така маленька, що тільки хлоп'ячі вуста могли на ній грати. Тому він послав Тітира за своєю сирінгою, бо ж його садиба була звідси на відстані десяти стадіїв. Син скинув плаща й побіг голий, як оленятко. А Ламон у цей час розповів їм казку про сирінгу, а цю казку йому оповідав один сицилійський козопас, за що в нагороду отримав козу та сирінгу.

«Ось ця сирінга, — промовив Ламон, — музичний інструмент, не завжди була інструментом, але колись була гарною дівчиною з чудовим голосом. Вона пасла кози, забавлялася з німфами, співала так, як і зараз. Коли вона пасла, забавлялася та співала, підійшов до неї Пан і почав просити, заявляючи, що він її бажає мати, а за те пообіцяв, що всі кози будуть народжувати близнят. Вона посміялася з його любові та сказала, що не хоче мати коханця, який є ні цапом, ні людиною. Пан задумав узяти її силою. Сирінга стала тікати від нього та від його сили, добігла до очерету, щоб заховатись, і тут провалилася у болото. Пан, розгнівавшись, почав різати очерет, але не знайшов дівчини. Тоді пізнав він муки кохання й вигадав цей інструмент: нерівні очеретини з'єднав воском, бо ж і нерівною була їхня любов, і так з гарної дівчини постала дзвінка сирінга».

Коли Ламон закінчив розповідати казку, Філет похвалив його, підкреслюючи, що його казка солодша, ніж пісня. Тим часом надійшов Тітир, принісши батькову сирінгу — великий інструмент із довгих очеретин, з'єднаних не тільки воском, а й скріплених мідними кільцями. Так хіба мала виглядати сирінга, яку змайстрував Пан. Філет встав, сів просто на підвищенні й попробував, чи сирінга добре пропускає повітря. Коли ж переконався, що повітря проходить вільно, подув сильно, як молодий, і зазвучала сирінга, аж можна було подумати, що слухаєш багатьох гравців. Через мить послабив силу голосу й заграв пісню набагато приємнішу, начебто хотів показати все мистецтво пастушої музики, а далі грав так, що й коровам сподобалося, приємно було козам, і вівці охоче слухали таку пісню. Весела була його пісня для овець, могутня для корів, а для кіз дзвінка, мовби одна сирінга наслідувала голос усіх сирінг.

Усі мовчки лежали, насолоджуючись грою. Урешті Дріас, піднявшись, попросив заграти якусь діонісійську пісню, яку грають під час збирання винограду, а сам почав танцювати. Ось він збирає дозрілі виноградні грона й носить їх у кошиках, ось видушує сік, далі наповнює бочки соком, урешті п'є молоде вино, — так, наслідуючи мімікою усі дії, витанцьовував Дріас — створювалося враження, наче бачиш виноградники, і преси, і бочки, і Дріаса, що справді п'є вино.