Еврипид - Трагедії (збірка)

Й добра своїй бажаєш ти володарці.

(Служниця відходить, і Медея йде до свого дому). [88]

СТАСИМ ТРЕТІЙ

ХОР

Строфа 1

Щасливе в віках Ерехтеєве плем'я,

825] Діти блаженних богів, що живить вас

Священна земля непочата розкішним

Плодом своїм - мудрістю славною,

й ви величаєтесь нею

830] У світлосяйнім промінні, де дев'ять

Муз Піерід непорочних явила на світ

Гармонія золотокоса.

Антистрофа 1

835] Водою з Кефісових хвиль кришталевих

Зрошує, кажуть, Кіпріда цю землю

І ніжним її вітерцем обвіває,

840] Вінки запашні із рожевого

Квіту вплітаючи в коси,

Пишно розпущені,

Й мудрісті друзів

Нам посилає - крилатих кохання богів -

845] У всьому соратників наших.

Строфа 2

Як, місто священних річок,

Край, що не раз давав

Вірний захист друзям,

Тебе, дітовбивцю, прийме,

850] Не гідну між чистих бути?

Подумай про весь цей жах,

Подумай, кого вбиваєш!

Навколішках всі ми тебе

Благаємо - не губи

855] Діток безневинних.

Антистрофа 2

Де візьме зухвальства твій дух,

Як посягне рука.

В серце власним дітям

Удар спрямувать жахливий,

860] І як їм увічі глянеш?

Чи, смерть несучи, й сльози

Не зрониш? О ні, не зможеш

Безжалісну руку втопить [89]

В крові діточок твоїх,

865] Що молять пощади.

ЕПІСОДІЙ ЧЕТВЕРТИЙ

ЯСОН

(виходить з палацу)

Ось я прийшов на заклик твій. Хоч ти

На мене й дивишся вороже, радий я

Дізнатись, чим ще можу догодить тобі.

МЕДЕЯ

Пробач мені, Ясоне, все, що досі я

870] Наговорила. Не суди й гарячності

Моєї - за кохання, що єднало нас.

Подумала я - й лаю вже саму себе;

Чого б, нещасна, сердилась я й гнівалась

На тих, хто в добрій допоміг пораді нам,

875] Чого б на владців краю цього дихала

Ворожістю й на мужа, що для нашого ж

Добра взяв владарівну, щоб діткам моїм

Братів державних дати? Чи не час мені

Свій гнів спинить? Чи ж не боги сприяють нам?

880] Нема діток і в мене. Чи забула я,

Що в чужині, вигнанні, і без друзів ми?

Це зваживши, збагнула - нерозсудлива,

Як піддалась безглуздо свому гніву я!

Тепер хвалю тебе я, був розважний ти,

885] Нам те родство надавши, я ж дурна-таки, -

Було б мені в тих задумах сприять тобі,

З тобою разом готувать весілля те.

Й радіть, що твоїй жінці слугуватиму.

Та що тут говорити - всі жінки такі.

890] Тобі ж не слід нас у лихім наслідувать

Й на глупство нам відповідать глупотою.

Та менше з тим, я визнаю - дурна тоді

Була я і нарешті схаменулася.

(Звертаючись у бік палацу).

Гей, дітки, вийдіть з дому, любі дітоньки,

895] Мерщій сюди, озвіться й привітайтеся

Із татком нашим і змініть на любощі

Колишню зваду так же, як і матінка.

Вже мир настав між нами, гнів минувся вже!

(Підходять діти із своїм доглядачем).

Рук доторкніться таткових!

(Діти простягають до тата свої рученятка).

(До себе). [90]

Ой лишенько!

900] Тож горе потайне з думок не йде ніяк...

Чи довго ще вам жити, дітки, й рученьки

Ці простягати? Ох, моя недоленько!

Готова я ридати, страху сповнена...

( Схаменувшись).

Тепер, коли ми з батьком помирилися,

905] Не можу сліз гірких на лицях стримати.

ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ

І в нас з очей пекучі сльози ринули.

Коли б тут лиха гіршого не сталося.

ЯСОН

Це добре, жінко, та не ганю й давнього.

Жона, звичайно, гнівна, якщо муж собі

910] На стороні десь горнеться до іншої.

Але змінила думку ти до кращого,

І хоч не зразу, а збагнула, що для нас

На користь - так і слід жоні розсудливій.

(Звертаючись до дітей).

То знайте ж, дітки, - тато не забув про вас.

915] А щиро дбав із поміччю богівською.

Колись, я певен, на землі корінфській ви,

З братами поруч, поміж перших будете.

То підростайте ж! За все інше дбатиме

Ваш батько й хто з-поміж богів зласкавиться.

920] Я хочу вас побачити змужнілими

І підступів ворожих переможцями.

(До Медеї).

Чого ж ти знову слізьми умиваєшся

Й, лице від мене одвернувши білеє,

Моєї мови так нерадо слухаєш?

МЕДЕЯ

(намагаючись себе опанувати)

925] Та ні, нічого... Про діток я думала.

ЯСОН

Спокійна будь! Про долю їх подбаю я.

МЕДЕЯ

Авжеж. Чи можу я тобі не вірити!

Але ж я квола жінка і до сліз тонка.

ЯСОН

Чого ж ти, бідна, так діток оплакуєш? [91]

МЕДЕЯ

930] Я ж їх родила. Як бажав ти щастя їм,

Мене взяв острах, чи воно ж так збудеться?

(Цілком заспокоївшись).

Отож про що я мала попросить тебе,

Одне ти знаєш, вислухай і друге ще.