Еврипид - Трагедії (збірка)

Повалив палац. Упали й мої пута, що його

Найболючіше вражали. Все це бачачи, Пентей

Меч свій випустив з правиці, обімлів. Людині йти

Проти бога - це безглуздя. З дому, бачите, до вас

Я прибув без хвилювання; що мені отой Пентей?

Та стривайте! Наче кроки... Зараз вийде він у двір.

Що ж то нам, цікаво, скаже після тих подій усіх?

Мого спокою не зрушить, хоч який би лютий був.

Хто розумний - незворушність має завжди берегти.

ПЕНТЕЙ

(вибігаючи з палацу)

640] Прокляття! Той чужинець, хоча зв'язаний,

Усе-таки звільнився - з-перед носа втік!

Гей-гей!

Та що це?.. Ось він! А ти як, негіднику,

Надворі опинився? Як ти вийти зміг?

ДІОНІС

Постій! Не гарячися. Це - насамперед.

ПЕНТЕЙ

Ти як діставсь на волю? Адже в путах був?..

ДІОНІС

Казав я: «Мене звільнять». Ти не чув хіба?

ПЕНТЕЙ

І хто б це міг звільнити? Знову загадки...

ДІОНІС

Хто виплекав для смертних виноград виткий.

ПЕНТЕЙ

Цей винахід не слава, лиш ганьба одна.

С слугам)

650] Всі брами доокола зачинить велю!

ДІОНІС

Ну й що? Чи стіни - перешкода богові?

ПЕНТЕЙ

Розумний, а де треба - бракне розуму.

ДІОНІС

Я саме там розумний, де ним бути слід. [409]

А втім, послухай, чим тебе порадує

Із гір прибулий вісник. Я стоятиму

На місці: будь спокійний - не втечу тобі.

Входить вісник.

ВІСНИК

Владарю Фів, Пентею! Я прибув сюди

З гірського Кітсрону, де верхи стрімкі

Постійно грають білиною сніжною.

ПЕНТЕЙ

660] Яку ж то вість несеш ти, поспішаючи?

ВІСНИК

Побачивши вакханок, що з околиць тих

Майнули, білостопі, шалом пройняті,

Тебе й все місто я прийшов звідомити,

Владарю, про їх вчинки, гідні подиву.

Та мушу знати: чи відверто мовити

Про все цс, а чи бути обережнішим?

Бо надто вже гнівливий і нестримний ти,

Володарю, і владні твої звичаї.

ПЕНТЕЙ

Усе казати можеш - не каратиму:

670] Не випадас, вчувши правду, гніватись.

Що більше жахів про вакханок чутиму,

То більше чужоземець той поплатиться,

Хто до цього мистецтва залучив жінок.

ВІСНИК

Ранкове сонце, розіславши промені,

Вже гріло землю. Трав'янистим пагорбом

На пасовища, в гори, я корови гнав.

Аж глядь - жінок три юрми; серед першої

Впізнав я Автоною; твою матінку,

Агаву, - в другій; з третього - Іно була.

680] Усі ще спали вільно: ті вмостилися

На гілля сосон, іншим було постіллю

Дубове листя; скромно тут же й голову

З них кожна прихилила. А ти кажеш нам,

Що, од вина та флейти глузд утративши,

Гасають десь по дебрях за Кіпрідою.

Та ось серед поснулих піднялась нараз

Агава, твоя мати, й ну будити їх -

Коров рогатих, видно, вчула мукання.

Зметнулися на ноги, як лиш сон з очей

690] Попроганяли; дивували скромністю -

І молоді, і старші, й незаміжні ще.

Волосся спершу по плечах пустили всі, [410]

Небріди підстібнули; лані бистрої

Плямисту шкуру пов'язали зміями,

Що їм лизали щоки мирно й лагідно.

Хто сарненя до лона, хто вовча тулив,

Щоб молока поссали білосніжного,

Бо груди набрякали в тих, що дома десь

Дитят лишили. Всі плющем прибралися,

700] Квітучим тисом, листям дуба скельного.

Одна об камінь тирсом, бачу, вдарила, -

Й волога заструмила звідти росяна;

Встромила в землю інша - з того отвору

Вином буйновеселим тут же бризнув бог.

Котра жадала молока поживного,

Дряпнула злегка землю пальця кінчиком -

І біла цівка грала. Рясно мед спливав

Солодкістю із тирса плющоносного.

Якби ти був там і ті чуда бачив би, -

710] Молився б тому богу, що ним нехтуєш.

Посходились ми, хто корови й вівці пас,

Аби про всі ті речі, гідні подиву,

Порозмовляти спільно, що й до чого тут.

Один із нас, бувалець на язик меткий,

До всіх звернувся: «Ви, що живете отут,

На тих горбах священних, - нум піймаємо

Агаву, що в юрмі тій, між вакханками, -

Володар буде вдячний!» Ми погодились.

Засаду влаштували, причаївшись там,

720] у заростях. Вакханки всі в домовлену

Годину тирсом потрясли - до танцю знак.

«Іакху!» -клич почувся. Далі: «Бромію,

Нащадку Зевса!» І гора, й звірота вся

Прокинулися, ожило все, зрушилось.

Агава - побіч мене опинилася.

Я, ловлячи нагоду, з чагаря того,

Де приховався, вмить на неї виплигнув.

Та в крик: «Гей-гей, за мною, гончаки мої!

Ловці на нас напали! Гей, за мною всі

730] Мерщій, правиці тирсами озброївши!»

Ми - врозтіч. І немарно: забарилися б -

Усіх розшматували б. Голіруч вони