Публій Марон - Енеїда

836] А спостережниця Трівії Опія довго на горах
837] Ждала терпляче й за боєм тим стежила зверху спокійно.
838] Щойно побачила здалеку в гаморі воїв шаленім
839] Юну Каміллу вона, уражену смертю смутною,
840] Зойкнула болісно й мовила твердо, від щирого серця:
841] «Гей, як тяжко ти, діво, як страшно за те заплатила,
842] Що воювати взялась проти тевкрів! Не стало, самотній,
843] В поміч тобі навіть те, що в лісах шанувала Діану
844] Й стріли на плечах наші носила. Однак без пошани
845] В смертній хвилині тебе не залишить богиня, без слави
846] Смерть у потомків не буде твоя, і не скажуть, що вмерла
847] Ти без відомсти. Бо хто твоє тіло смів раною знищить,
848] Той, по заслузі, спокутує смертю». Був там великий
849] Пагорб могильний Дерценна, давнього князя Лавренту,
850] Біля гірського підніжжя високого, й тінню густою
851] Дуб заслоняв його. В леті легкім сюди німфа прекрасна
852] Злинула, й стежити з пагорба стала вона за Аррунтом.
853] Глянула, як він радіє, пишаючись марно, й до нього:
854] «Де це ти, — каже, — блукаєш? Іди-но сюди, тут на тебе
855] Смерть дожидає, належне тобі за Каміллу сплатити.
856] Може, загибелі ти й не чекаєш від зброї Діани?»
857] З сагайдака золотого, це мовивши, юна фракійка [430] Фракійка — німфа Опія.
858] Гостру виймає стрілу і завзято свій лук напинає,
859] Й так тятиву відтягнула далеко, що разом зійшлися
860] Лука кінці, у той час як лівиця фракійки діткнула
861] Вістря, й на груди її з тятивою оперлась правиця.
862] Тої ж хвилини Аррунт почув, як стріла засвистіла,
863] І зашуміло повітря, і в тіло вп’ялося залізо.
864] А як останній він подих віддав і з грудей його вийшов
865] Стогін останній, забувши його серед поля чужого,
866] Товариші у пилу придорожнім його залишили;
867] Опія зразу ж крильми на небесний Олімп відлетіла.

868] Легкий Камілли загін без керманички перший розбігся;
869] Збиті, тікають рутули, й завзятий Атін утікає,
870] Навіть вожді повтікали, й шукає залишене військо,
871] Де схоронитися, й коней під мури міцні завертають.
872] Стримати тевкрів, що смерть, наступаючи, сіють навколо,
873] Стати в бою проти них — ні у кого вже сили немає.
874] Луки на плечах зомлілих метляються в них не напнуті,
875] Чотириногі у міру б’ють коні копитами поле,
876] Чорними хмарами пил клубочиться у вихрі до мурів.
877] З чатів на них матері, б’ючи себе з розпачу в груди,
878] Аж до небесних зірок свій лемент жіночий підносять.
879] Всіх, що в бігу до брами відкритої перші дістались,
880] Там роздавила юрба ворогів, що змішалися з ними;
881] Смерті лихої вони не уникли, й на самім порозі,
882] В батьківських мурах, під захистом власних домівок убиті,
883] Дух свій спускають. А ті зачинили ворота й не сміють
884] Й друзям своїм відчинить, тих, що просяться, взяти у мури.
885] Сталася тут найпечальніша січа між тими, що збройно
886] Вхід захищали до міста, і тими, хто рвавсь на ту зброю.
887] Дехто з невпущених перед очима батьків, що ридали,
888] Стрімголов під величезним напором у рів полетіли,
889] Інші наосліп, віжки пустивши, немов таранами,
890] Б’ють із розгону у брами і двері, на засуви взяті.
891] А матері у найвищому розпалі бою з тих мурів
892] (В них-бо загибель Камілли зміцнила любов до вітчизни)
893] Кидають стріли руками тремтячими, й палі з твердого
894] Дуба, і, замість залізної зброї, обсмалене кілля, —
895] Гаряче перші бажають умерти за батьківське місто.

896] В лісі тим часом жахлива та вістка наповнює страхом
897] Турнове серце, бо Акка великий неспокій нагнала:
898] Знищені вольсків загони, загинула в битві Камілла,
899] Вторгся до них уже ворог і, Марсовим сильний сприянням,
900] Все він захоплює, й страх аж до мурів сягає високих.
901] Турн, розлютившись (була-то Юпітера воля сувора),
902] Враз покидає узгір’я й ліси недоступні лишає.
903] Ледве зійшов він з очей і в чистеє поле подався,
904] Батько Еней, ізвором відкритим в той час увійшовши
905] Й переступивши хребет, із темного лісу виходив.
906] Так от обидва із військом до мурів вони поспішали
907] Й зовсім близенько один біля одного враз опинились.
908] Тільки-но глянув Еней на поля, що їх курява вкрила,
909] Бачить здаля, як ряди лаврентійські в полях розвернулись.
910] Також і Турн упізнав Енея суворого в зброї,
911] Близький вчуваючи тупіт копит і коней іржання.
912] Зразу вступили б у бій, почалась би тут січа шалена,
913] Але рожевий повів уже Феб аж до хвиль іберійських [431] …до хвиль іберійських… — іспанських, для позначення заходу, куди зайшло сонце (Феб).
914] Втомлених коней купать, і днем поступивсь перед ніччю.
915] Стали під містом вони табори свої валом кріпити.