Публій Марон - Енеїда

500] Хто ж із богів ті страхіття мені оспіває, й жахливе
501] Кровопролиття, й загибель героїв по цілому полю,
502] Що заподіяв то Турн її сам, то володар троянський?
503] Але невже побажав ти, Юпітере, щоб між собою
504] Бились народи, що в вічному мирі їм жить подобало?
505] Довго не гаючись, з розмаху зразу ж рутула Сукрона —
506] Перший цей бій був, що тевкрам дозволив устояти в полі, —
507] Вдарив Еней поміж ребра, де смерть досягає найшвидше,
508] Й немилосердний свій меч заганяє в самісінькі груди.
509] Турн же Аміка скидає з коня, й, підійшовши, вбиває
510] Списом, а брата Діора мечем, і обом відтинає
511] Голови, й, кров’ю омиті, чіпляє обидві на повіз.
512] Той убиває Талона, й Таная, й героя Цетега,
513] Трьох їх кладе він в одному бою, ще й сумного Оніта, —
514] Це Ехіонів нащадок, а мати його — Перідія.
515] Цей убиває лікійських братів із землі Аполлона
516] І юнака, що даремно ненавидів війни, Менета,
517] Родом з Аркадії, а ремеслом було в нього рибальство
518] Над узбережжями рибної Лерни. Була там у нього
519] Вбога хатина, не знав він, сердешний, високих порогів,
520] Батько на найманім полі орав. Мов пожар, що огорне
521] Висохлий ліс з двох боків, і тріщить в нім галуззя лаврове,
522] Чи як в стремлінні швидкому з гірських верховин у долину
523] З клекотом спінені ріки біжать і на власній дорозі
524] Нищать усе і руйнують, — так само, з не меншим розгоном
525] Турн і Еней розгулялись у бої. І гнівом палає
526] В кожного серце, аж рве йому груди, що зроду не знають,
527] Як то подоланим бути, й тепер, що є сили, на рани
528] Рвуться. Муррана, що рід від царів латинських виводив,
529] З діда і прадіда кожне в тім роді ім’я було царське,
530] З повозу вбив сам Еней, великий пославши на нього
531] Скелі відламок, і сторчголов кинув його він на землю.
532] Той під ярмо і під упряж упав, і по ньому проїхав
533] Повіз, і в бігу копитами коні його потоптали,
534] З пам’яті те упустивши, що він їх хазяїн. А Гілла,
535] Що безугавно гасав і бундючно хваливсь, перестрінув
536] Турн і списа у скроні встромив йому, золотом криті, —
537] Вгруз він у мозок йому крізь шолом. І тебе, наймужніший
538] З греків Кретею, правиця твоя не спасла перед Турном.
539] Не захистили й Купенка боги [450] …не захистили й Купенка боги… — Купенк був жерцем. , як Еней появився.
540] Груди свої він під спис, окутий залізом, підставив, —
541] Й щит не поміг йому мідний, сердезі. Еоле, й тебе ж бо
542] Бачило поле Лаврента, як падав в бою ти й далеко
543] Землю прикрив своїм трупом; ти впав, хоч полки арголійські
544] Не подолали тебе, і навіть Ахілл не звитяжив,
545] Той, що Пріамове царство розбив. Тут чекала на тебе
546] Смерть; там, у Лірні під їдою, дім твій стоїть величавий,
547] А в лаврентійській країні могила. Врешті, війська всі
548] Стрілися тут у бою, як дарданські, так і латинські.
549] Тут і Мнестей, і завзятий Серест, і Мессап був, приборкач
550] Коней, і мужній Азілас, й етруські фаланги, були тут
551] І аркадійські Евандра полки. І на що кому сила
552] Лиш дозволяє, так бореться кожний герой сам за себе;
553] Тут ні перерви нема, ні спочинку, кипить бій великий.

554] Тут саме мати-красуня Енеєві думку послала,
555] Зараз щоб якнайскоріше до мурів ішов і на місто
556] Військо своє скерував і заколот вніс між латинян
557] Нападом бистрим. І от між рядами він Турна шукає,
558] Водить очима наоколо й бачить, що місто спокійне
559] І не зачеплене боєм. І задум ще більшої битви
560] Перед очима його виринає: Мнестея, й Сергеста
561] Кличе до себе, й Сереста хороброго, трьох полководців,
562] З ними виходить на горб, а за ними підходить і решта
563] Воїнів-тевкрів, але ні списів, ні щитів, хоч як тісно,
564] Не відкладають. І тут на високім горбі поміж ними
565] Мовить Еней: «Негайно виконуйте те, що скажу я.
566] З нами Юпітер сьогодні. Ніхто не наважся баритись
567] В цьому для всіх несподіванім ділі. Я місто сьогодні
568] Знищу, причину війни, саме серце держави Латина
569] З димом пущу, із землею зрівняю високі будівлі,
570] Як не захочуть підданцями бути й, покорені, завжди
571] Бути слухняними. Маю чекати я, поки захоче
572] Турн воювати із нами й, побитий, знов бій починати?
573] Тут, громадяни, війни проклятущої корінь і доля.
574] Факели дайте й вогнем примусьте додержати слова».

575] Так промовляє, і всі в перегони, в строю клиновиднім,
576] Збитою лавою ринуть до мурів. Знайшли десь драбини
577] Раптом, вогонь десь з’явився ту ж хвилю. Одні добігають
578] Вже аж до брам і вбивають там перших, які нагодились,
579] Кидають інші списи і стрілами небо закрили.
580] Перший Еней між всіма до мурів простиг свою руку,
581] Й голосом дужим вину на Латина складає, і кличе
582] В свідки безсмертних богів, що вдруге він змушений битись,
583] Знов вороги італійці, що договір другий зірвали.
584] Між громадянами, страхом пройнятими, розбрат зчинився.
585] Тож одні радять відсунути засуви, брами відкрити
586] Перед дарданами й тягнуть самого царя аж під мури,
587] Інші беруться за зброю і мури біжать боронити.
588] Так-то пастух, який бджоли знайшов десь у скелі шпаристій,
589] Димом гризучим підкурить, вони ж, боячися за власну
590] Долю, розлазяться скрізь по восковому табору швидко
591] Й люто дзижчать, а чад по їх житлу розходиться чорний,
592] Глухо гуде тоді в скелі, і дим аж під небо несеться.