Array Антология - Чорт зна що. Запропаща душа

Послухайте тепер, що було в цей час з Бурдюгом. Коли доказав він до того, як козаки зробились незнайомими людьми, йому й синові привидилось, що ці самі люди сидять між ними за столом, і вони побігли. Але ось ще дивніше: хоч Бурдюг і розповідав про русалок та інше, а тим часом усе це з ним було саме так, як розповідала другого дня жінка. Вибігши без шапки на вулицю, довго не знав Бурдюг, що йому робити: повернутись додому – страшно; а йти до кого-небудь на ніч і розповісти про свій переляк – соромно. Тут хтось ударив його по плечу.

– Здоров, куме!

– Здорово був, Кіндрате! – відповів Бурдюг.

– А куди це ти розігнався?

– Та ось наскучило сидіть вдома. Хотів було пройтись до когось, та й сам не знаю, – каже Бурдюг, намагаючись свій тремтючий голос зробити спокійним.

Кум, здавалося, не помічав і того, що Бурдюг був без шапки.

– Ходімо до мене, – сказав він, – ти давно вже в мене не був.

– Прошу, ходімо! – відповів Бурдюг, радіючи щиро його запрошенню.

І пішли. Поволі Бурдюг заспокоївся після свого переляку і вже безпечно сміявся з оповідань свого кума про литвинів, що той їх бачив за Десною, коли возив до Новгорода продавати хліб. Тим часом він наперед уявляв, з яким задоволенням вип’є в кума кухоль вареної, а може ще й повечеряє. Ніч була ясна. Місяць сяяв над їхньою головою й розсипався сріблом по городах, по садках, по вибілених хатах. Очі наших подорожніх побачили греблю; за нею заблищав став, ввесь осяйний. Ось і кумове подвір’я. Заходять вони до хати: ясно, повна хата людей, і музики грають. Відомий в усьому Воронежі скрипаль Ковтун, похитуючи головою, задає козачка, присвистує й примовляє. Ставні діди, взявшись у боки, з важним виглядом працюють ногами, виставляючи вперед то одне, то друге плече; хто жвавіше, той порою вдарить ще й навприсядки, і червоновиді молодиці, в парчевих очіпках, похитуючися, як качки з боку на бік, виступають уперед, здригуючись плечима, піддзвонюючи намистом і дукатами й побрязкуючи дзвінкими підковами.

Бурдюга прийняли, як дорогого гостя. Господиня зараз давай частувати його, спершу настоянкою, а потім за вечерею й вареною. Звеселився наш старий і став пускати такі баляндраси, що в молодиць гачки на юпках розстібувались від реготу, а козаки раз у раз хапались за пояси. Після вечері він перший затіяв ручкову [3] Ручкова – танець. й вибрав собі в пару не просту яку-небудь бабу, а ледве не самого голови невістку.

Гульня зайшла за північ. Бурдюг почував, що голова його начеб не тримається на плечах. Досить уже танцювати: ноги не зводяться. Він мав силу тільки сидіти на лавці й кружати варену. Біля нього зібрався гурток. Стали розповідати всяку всячину: звідки взявся тютюн, і як ганявся чорт за вовком, і як локотський козак Цимбалистий три роки бігав вовкулакою.

– Та що ж це за оповідання? – сказав Бурдюг, поставивши на стіл свій кухоль з вареною й витираючи свої вуса. – То вже штука, так штука! І не далі, як сьогодні зі мною сталася. Та ось, щоб я не дочекався світа Божого, коли неправда!

Тут він перехрестився… і враз усе, що було перед його очима – гості, музики, варена – все враз щезло, як і не було! Дивиться – недалеко від нього млин; сам він сидить на стовпі; навколо вода; повіває ранішній вітрець, снується по воді легка пара; а під другим берегом став червоніє й рум’яниться, віддзеркалюючи в собі схід. Страшно! Ось тільки поворухнись… і якраз полетиш у воду; а під млином, кажуть, така глибінь, що й міри нема! На його щастя, недалеко від млина, між кущами плюшняку, плавав рибалка Божко.

– Гей, друже, допоможи! – закричав йому Бурдюг.

– Що за лихо! Здається Федір Бурдюг? – каже Божко, підпливаючи до нього човном. – Який це, свате, не гнівайся тільки, чорт висадив тебе на цей присіх? [4] Присіх – стовбик.

– Та вже, видно, не хто інший, як сатана пожартував так зі мною, – відповідав Бурдюг; обережно спустився в човен і переїхав на берег.

Кажіть же після цього, що лукавий не волен водити за ніс хрещеного чоловіка! А все це адже з-за того, що люди не шанують свят Божих і живуть не по-християнському.

Народився 14 ІV.1829 р. в с. Данилівці біля Барвінкова на Харківщині. Закінчив Петербурзький університет. Друкуватися почав ще студентом, опублікувавши вірші, українські казки у власній обробці та статті. Згодом утвердився як майстер історичного жанру. Майже всі його твори так чи інакше торкаються України, хоч і писані російською мовою. Письменник вводив у дійові особи українців навіть тоді, коли твір і не стосувався історії України («Княжна Тараканова», «Спалена Москва», «Чорний рік»). У своїх статтях не раз палко виступав за надання права українській мові, здобувши собі славу українського патріота. Написав також кілька фантастичних оповідань: «Біс на вечорницях», «Життя через сторіччя», «Витівки духів», «Прогулянка домовика», «Старі черевики», «Христос-сіяч». Помер письменник 6. ХІІ.1890 р. у Петербурзі.