Gala - Чорний Простір

Запороги загомоніли, але Килина влупила кулаком по столу:

― Тихо!!! Я вважаю, що кошовий правий. Тільки тре це діло тихо робити….

Хтось насмішкувато пхикнув, Килина виправилася:

― Відносно тихо. І відносно невеликими силами. Це добре, що в нас у доках той шахтарський драндулет стоїть. Приватним особам ніхто не забороняє займатися своїми приватними справами.

Фатьма засміялася:

― А ми тут усі приватні особи… втім, я тебе розумію. Думка цікава. Але є дещо. Треба якось пройти через Чорний Простір без маяків і без маршруту. В нас нема настільки божевільного навігатора, який проклав би наново такий маршрут. Відтоді, як Яся Кривого підірвали разом з його кораблем і штінтом, так і нема…

― Є, ― Данило глянув на неї впритул. ― Я.

Всі втупилися в нього, Скотиняка недовірливо скривився:

― Ти? Молоко ще на губах не висохло.

― Я – навігатор з природним даром. Мені не потрібні роки досвіду, я відчуваю дискретні зони, ― бачачи, що не вірять, Данило вийняв з коміру жетон-посвідчення. ― І я готовий пройти через Чорний Простір напряму. Навпомацки.

― Ого. Готовий так ризикнути? ― здивувався Скотиняка.

― Готовий.

Запороги тепер дивилися на Данила з повагою. А потім хтось в кінці столу гукнув:

― А до того ж здобич добряча буде, кажуть, в Ахметки в його Синопі стільки багатства, що навіть султан заздрить.

― Здобич – добре, а дупу усамам припалити – ще краще!!! ― підтримав хтось інший.

І в залі загриміло:

― Похід!!! Похід!!! Похід!!!

Байда підняв руку:

― Отож, хай так. А тепер ми з Килиною, Фатьмою, Вовком та Данилом обговоримо подробиці. Інші – завтра піднімайте своїх, натякніть, хай готуються. Беріть лише досвідчених, надійних. Щоб тверезі були й готові в «чайки» сідати, як скажемо. Стріну післязавтра хоч один п’яний писок – на ганьбу піде.

17.

Вмовити Петра та його команду залишитися на Чортомлику коштувало Данилові багацько зусиль – і зусиль марних. Петро навідріз відмовився залишатися. Його команда теж. Данило не полінувався розписати всю можливу небезпеку шляху через Чорний Простір навмання – але Петро вперся намертво. Довелося таки пристикувати вантажівку до «Мавки». Тепер ця конструкція виглядала, як експлорер з причепом. Втім, Роза вважала, що так навіть краще – такого багато космосом вештається, вони нічим не вирізнятимуться серед звичайних дрібних торговців та контрабандистів. Але Данило вже перед самим вильотом вирішив спробувати ще раз. Ввімкнув інтерком і викликав Петра.

― Слухай-но, може, все-таки залишишся тут? Ну сам подумай, якщо я пропаду в Чорному Просторі, пропадете і ви всі. А так…

― От тільки не треба мене знову починати вмовляти, ― набичився Петро. ― Там моя Маруся. І я туди піду…

― Та ж і підеш, але ж не зараз, ― спробував вдатися до логіки навігатор. ― Спочатку треба шлях прокласти. А якраз на цьому етапі може трапитися непоправне. До того ж в цій справі ти мені допомогти не можеш, а якщо все вийде, потім із запорогами разом прийдеш.

― Стривай, Данило, ― вліз Ласло, «сержант» команди Петра. ― Ти правий, але… крім власне шляху крізь Простір, треба ж буде якось на місці розвідувати, що до чого. Тож ми вирішили, що з тобою летітиме не вся команда, а ми з Петром і Стефа. Про всяк випадок, раптом силова підтримка знадобиться.

Данило підняв руки:

― Гаразд. Робіть що хочете. Але тільки потім не жалійтеся, як у гіпері згинемо.

Петро і Ласло лише розсміялися.

А між іншим, попереду була важка і дуже складна справа. Це на зібранні отаманів Данило був хоробрим та впевненим. Насправді ніякої впевненості він не відчував.

Він пішов на камбуз, покопирсався по шухлядах та шафках, але нічого не знайшов, і рішуче рушив у техвідсік. На шурхіт шлюзових дверей з-за переплетіння кабелів вигулькнула Прісьчина голова, хвацько пов’язана пістрявою банданою:

― Ща, кепе, тут сигма-перехідник розковбасило нах, міняти довелося. Ще півхвилини, буде херачити як новий.

― Дякую, Прісцилло, ― тихо сказав Данило. Здивована Пріська навіть рота розкрила – відтоді, як вона примудрилася невідомо яким дивом зробитися дружиною Олекси та змінити флотський крейсер на дрібний експлорер, ніхто не називав її повним іменем, хіба що чоловік. Вона стерла з щоки плямку низькопроводящого гелю, швидко крутнула уніключом злощасний сигма-перехідник та вийшла з тісного переплетіння кабелів на серединку техвідсіку.

― Кепе, ти що, в натурі? Ти немов на власний похорон зібрався, ― вона заглянула йому в обличчя, для чого довелося стати навшпиньки. ― Тобі негайно треба хильнути сто грамів… ні, цілих двісті.