Gala - Чорний Простір

А от іншого продукту, яким славилися Пороги, тут не було і сліду. Жодної краплини алкоголю не видно. Данило не здивувався: кібербіонічні протези та імплантати дуже, дуже не люблять алкоголь. Саме тому Роза не пила нічого міцнішого за пиво, та й те рідко. А судячи з усього, всі тут присутні мали хоча б один імплантат. Хто через поранення, а хто – для посилення.

― Ну, от і всі тутко, ― Харитон широким жестом вказав на стіл. ― Сідайте, коли голодні, рубайте, свининка ще вранці рохкала. А потім, коли відсвяткуємо Байдино обрання, то й побалакаємо.

― Спасибі, - подякував Данило.

Неписані правила республіканської гостинності вимагали прийняти запрошення до столу і пригоститися. Добряче пригоститися. Роза й Данило всілися на вказані їм місця – між Килиною Небабою та Яром Скотинякою, навпроти Фатьми Убийбатьки та дядька Сірка. І майже поряд з Байдою. Данило, щоб випендритися, вийняв свого силового ножа і однім рухом відшматував здоровенну партику свинини. Поклав собі на тарілку, кинув туди ж велике гроно помідорів-черрі. Роза оглянула стіл:

― А шо, старій єврейській жінці нема шо попоїсти, тільки лососина?

Фатьма вишкірила зуби, навалила собі свинини:

― Халяльніше та кошерніше м’яса, ніж наші свині, на світовий рік довкола не знайти, сестро. По-перше, вони жеруть, не зупиняючись, тобто жують, отже, пункт щодо жуйки та роздвоєних копит виконано. По-друге, стерильніше за бокси, в яких вони живуть, тут нема нічого, навіть лазарет брудніший. По-третє, ріжуть їх за всіма правилами. Всі юдеї у братстві наминають. Але якщо маєш сумнів, то он в Ізі Коваля спитай, він тутешній рабин.

Роза махнула рукою:

― А, до біса. Все одно у флоті невідомо шо в тушняк пхають, ― і відрізала кусень свинини. Запороги схвально розсміялися.

Коли був з’їдений перший кусень, Килина вирішила, що правил гостинності дотримано, і поцікавилася:

― Ну, тепер викладайте, що у вас там за справа.

Данило виклав. Коротко. Йому здалося, що запороги слухали неуважно, тому що гомін за столом не припинявся, але це враження було оманливим. Фатьма, кинувши на порожню тацю обгризене ребро, уточнила:

― Тобто ти певен, що то були усами? Чому? Вони говорили усамською? Або просто з акцентом?

― Я сам не чув, ― сказав Данило. ― Але у вас в доках стоїть ціла вантажівка народу, який все чудово чув. Так от вони стверджують, що рейдери говорили інтерлінгвою і трохи по-нашому, але з акцентом, а між собою – усамською. І вони спаплюжили усамськими матюками картину Тараса Могили.

Присутні зареготали, але Данило не дав себе збити з пантелику:

― А ще я був на Кафі, отримав там деякі відомості. Наших жінок там перевантажили на інші кораблі, а одна з них устигла передати звістку. Вона підтвердила, що то були усами, і не аби які, а люди Ахмет-паші. І що наших повезли у Синоп.

Яр Скотиняка закинув у рота черрі-помідорину, двічі двинув могутніми щелепами і спитав:

― А від нас чого хочеш? Щоб отак-о взяли та й вперлися в Ахметчин пашанат?

Килина, гладячи шрам на вилиці, кивнула:

― Того і хоче, Скотиняко. Щоб ми взяли і вперлися в Ахметчин пашанат.

Миттєво відчувши напад лютого гніву, Данило ляпнув, не подумавши:

― А вам що, боязко?

Постала мертва тиша. Данило одразу ж пожалкував, що не втримався помовчати. Отамани всі як один втупилися в нього. Він бачив, як дехто потягся за бластерами та силовими ножами. І краєм ока помітив, як Роза двічі сильно стисла й розкисла лівий кулак. Активувала бойові імплантати.

Напругу зняла Фатьма – вона встала, красиво вигнулася та взяла з середини стола апельсин. І сказала:

― Та чого б це. Не боязко.

Вона піднесла апельсин до своєї склянки і стисла пальці. В склянку потік сік. Фатьма кинула вичавлену шкірку на тацю з недоїдками і, піднявши склянку, роздивилася її на світло. Данило як зачарований дивився на це, чітко розрізняючи в каламуті соку апельсинові кісточки та шматочки м’якоті. Фатьма піднесла склянку до губів:

― Але дорослий світ, мій хлопчику, набагато складніший за пацанячу чорно-білу картинку.

Дуже спокійно Данило встав і відповів:

― Я це знаю. І сказав, не подумавши. Я так розраховував на вашу допомогу. Але що ж… спасибі за прийом та частування. Ми спробуємо звільнити жінок самі.

Несподівано новообраний кошовий гримнув:

― Сідай, хлопе. А ви, товариство, не галасуйте. Тихо!!!

Всі замовкли. Байда повів далі:

― І дідькові лисому ясно, що, як у Республіки з Портою мир, то ніхто не буде в захваті, якщо ми напад на Синоп влаштуємо. Однак ви, товариство, не розчули в оповіді цього хлопа те, що розчув я. А розчув я таке, що усамці набігли на наш астероїд, потрусили його та забрали жінок у полон. І що ті усамці були не прості рейдери, а люди Ахмет-паші. Чому є хоча й непрямі, але все ж докази. І як ми матимемо прямі докази цього злочину, свідків там – то можливо буде, не порушуючи миру, постфактум виставити похід за жінками як приватну справу приватних осіб… а сам рейдерський напад – як порушення миру саме Портою. Чого і свідки будуть – ті самі жінки.